Мама з татом мені зателефонували на днях, сказали, що в них поламався телевізор і просили мене відремонтувати. Я їх пошкодував і вирішив відвести в магазин, щоб новий купити. Мама з татом дуже зраділи, але коли ми прийшли в магазин, то батьки дуже здивували мене. Я не знав, як повернуся додому і що сказати дружині
Я, щиро кажучи, сам ніколи й подумати жодного разу не міг, що сума моєї заробітної плати так вплине на стосунки з моїми рідними та близькими людьми. Раніше ніколи не задумувався про це.
Тепер в моєму житті настав період непорозуміння, на жаль.
Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя, а це таки, на жаль, сталося
Колись я працював простим менеджером в невеличкій компанії і був щасливою людиною.
Я отримував невелику оплату і всі були задоволені при цьому. Мої батьки вже пенсіонери і живуть на одну пенсію.
Я допомагав, як міг, але з моїми доходами це було зробити складно, на жаль.
Моя сестра Оксана одна виховує сина, вона розлучена зі своїм чоловіком.
Ми з моєю дружиною ще не мали дітей, адже ще тоді жили на орендованій квартирі і відкладали кошти на своє власне житло.
А через 3 роки моєї старанної роботи мене підвищили до заступника нашого начальника відділу.
Я паралельно навчався на багатьох курсах, старався сам підвищувати свою кваліфікацію.
Моє підвищення відбилося на моїй зарплаті і, доречі, дуже суттєво.
Ми змогли з дружиною взяти кредит на квартиру в новобудові, чому неймовірно раділи обох.
Коли я і моя кохана переїхали в нове житло, вирішили, що пора задуматися і про дітей. Через пів року ми вже чекали на появу нашого первістка.
А моя сім’я моє просування по кар’єрних сходах трактувала, як не дивно, по-своєму.
Першим дзвіночком стало постійне невдоволення моєї мами.
Вона нагадала мені, що я старший брат і міг би допомогти своїй сестрі. Вона ж мати-одиначка зараз, їй важко виховувати сина одній без батька. Я погодився з її доводами і почав допомагати своїй сестрі як міг.
До слова, це було не так просто, незважаючи на хорошу зарплату, велика її частина йшла на погашення кредиту, а інша на підготовку до появи нашої дитини, адже зрозуміло, що це зараз все коштує грошей чималих.
Виявляється, що речі, для дітей коштують не таких вже й малих грошей. Чого тільки варта коляска, автокрісло, шезлонг, ліжечко та найнеобхідніший одяг. Перераховувати можна до нескінченності. А, та й памперси! Але я намагався всюди встигати.
А вже коли Оксана вийшла в декрет і перестала працювати, вона сиділа з дитятком вдома, перший час ми не помітили проблем.
Але потім зателефонувала моя рідна сестра Вікторія. Вона скаржилася, що нашим батькам дуже важко. У них зламався телевізор, і вони хотіли б купити новий.
Але з їх доходами це неможливо. І знову хитро кинутий камінь у мій город, вони так завжди звикли.
Як люблячий та турботливий син і це щира правда, я купив батькам телевізор.
Тільки їм, чомусь захотілося найбільший, який тільки був у магазині, він якісний, мовляв, а вони на старості років вже дуже погано бачать.
Я ж не міг сказати, що не потягну його і що мені це зовсім не по кишені.
В їхніх очах я заступник начальника, а значить мало не мільйонер.
Після того Оксана почала, в свою чергу, і я розумію її цілком, висловлювати своє невдоволення. Вона зрозуміла, що мої найближчі родичі почали тягнути з мене гроші, і щоразу їх апетити все більші і більші, а от вдячності від них все менше і менше.
Тепер до мене дзвонили з будь-якого приводу: заміна каналізації, потік кран, у племінника екскурсія і так далі. Усі звертаються до мене за допомогою, немов мені дуже добре живеться.
Коли народився малюк, стало складніше. Гроші спливали крізь пальці як пісок. Родичі продовжували бачити в мені якогось волонтера, а дружина сердилась щоразу все серйозніше через те, що я один усіх тягну. Адже, взятий нами кредит, ніхто не відміняв.
І ось зараз я в великій розгубленості.
Я ж не можу поділитися на декілька частин, для всіх мене не вистачає. З одного боку дружина і син, з іншого – рідна сестра та немолоді батьки, які потребують моєї допомоги.
І ще й наш чималий кредит, який я тягнутиму ще багато років один. Як пояснити всім, що їх багато, а я один. Потрібно поговорити з родичами, але мені не по собі від цієї думки. Як бути?
Батьки дуже розраховують на мене, бо їм важко живеться і я намагаюся їм допомогти, адже часи важкі. Але вони перестали цінувати мою допомогу, вважають, що я зобов’язаний їм. Та чи варто мені й далі їм допомагати?
КІНЕЦЬ.