Мама розлучилася з своїм чоловіком, і він привів в їхню квартиру свою нову пасію. Мама стала плакатися, що їй нема куди йти, і попросилася пожити у мене. До того часу я вже вийшла заміж і народила дитину. Мені було незрозуміло, як можна через стільки років після того, як вона залишила мене і забула про мене, приходити і просити чогось для себе

З мамою у мене ніколи не було довірливих стосунків. Про себе вона завжди дбала більше, ніж про інших.

Мої батьки розлучилися, коли я ще була маленькою, після розлучення я з мамою залишилася, вона мене часто до бабусі відправляла.

Мама вийшла вдруге заміж, коли мені було 15. Я заважала їй будувати своє особисте життя, тому вона відправила мене до бабусі жити на постійній основі.

З цього моменту я немовби перестала для неї існувати. Вона не згадувала про мене, навіть не допомагала бабусі фінансово. Ми виживали на пенсію. Бувало і таке, що вдома у нас не було елементарних продуктів харчування.

Коли я була студенткою, то бабусі не стало. Крім мене, у неї не було спадкоємців, тому її квартира дісталася мені.

Бабуся дуже хвилювалася, щоб мама не забрала цю квартиру від мене, тому зробила дарчу, таким чином я стала власницею її двокімнатної квартири.

Мама приїхала на похорон до бабусі, і стала казати, що це вона мала б успадкувати це житло, а не я. Довелося їй нагадати, що це не вона, а бабуся мене виростила.

Тоді мама пішла іншим шляхом – стала просити мене, щоб я з нею помінялася – бо вони з чоловіком живуть в однокімнатній квартирі, а я одна, виходить, в двокімнатній.

Я відмовилася, адже двокімнатна квартира мені і самій пригодиться. Тоді мама почала обурюватися, що я не вдячна дочка, мовляв, вона моя мати і має право жити у цій квартирі.

Я вкотре їй нагадала, що вона від мене практично відмовилася, і не брала ніякої участі у моєму житті.

Після цих слів вона пішла, та на цьому історія не закінчилася. Через 3 роки мама з’явилася знову – вона розлучилася з своїм чоловіком, і він привів в їхню квартиру свою нову пасію.

До того часу я вже вийшла заміж і народила дитину. Ми з сім’єю зробили ремонт і жили у цій же квартирі.

Мама стала плакатися, що їй нема куди йти, і попросилася пожити у мене.

Мені було незрозуміло, як можна через стільки років після того, як вона залишила мене і забула про мене, приходити і просити чогось для себе.

Та мама впевнена, що я пущу її до себе, бо вона – моя мати.

Я пустила на кілька днів, а потім зателефонувала до її двоюрідної сестри і попросила, щоб вона забрала мою матір до себе. Вона у селі живе і їм зайві руки ніколи не завадять.

Тітка погодилася, але моїй мамі ідея жити в селі абсолютно не припала до душі. Коли мати виїжджала, то вона сказала все, що про мене думає. Говорила, що я невдячна дитина, коли так роблю з нею.

А я не можу второпати, в чому проблема? На вулиці мама не буде, у її сестри непоганий будинок, город, господарка, так що не найгірший варіант.

Невже я справді така погана, як каже мені моя мама?

КІНЕЦЬ.