У моєї мами є рідна сестра, тітка Надія. Вона доволі дивна жінка, бо хто що б їй не казав, вона все одно все зробить по-своєму.

Тітка вже років 15 живе сама у своєму заміському будинку, тому на свята вона часто приходить до нас.

От і цього разу мама на Різдво її до нас запросила, а вона подивилася, як у нас все гарно, і стала плакатися, що її син не цінує матір і не любить.

У Тітки Надії є син Анатолій, він давно одружений, з дружиною вони живуть окремо, і в сусідній області, тож, із зрозумілих причин до мами вони навідуються не так часто, як би їй того хотілося.

Тітка моя, до того ж, ще й заздрісна людина. Вона так прямо моїй мамі і сказала, що не знає, за що їй так пощастило зі мною.

– Пощастило тобі, Славо, з донькою, вона от як навколо тебе бігає, ти, напевно, сама нічого не робиш, – сказала в’їдливо тітка за столом, коли мама похвалилася, що цього року я все сама готувала – і голубці, і холодець, і випічку.

Одним словом, під враженням від нашої ідилії, тітка прийняла рішення – продавати свою хату, і переїжджати до сина.

Його лише про це не попередила, лише зателефонувала і натякнула, що їй самій жити набридло. А в нього вже сім’я. Але це тітку не зупиняє. Її абсолютно не хвилює, чи хочуть цього діти, чи ні.

Її син, мій двоюрідний брат, зараз мешкає в іншому місті. Він поїхав навчатися у велике місто, неподалік нашого. Тоді його мама якраз планувала вкотре вийти заміж, і він розумів, що вдома він не потрібний.

Її син зміг знайти непогану роботу, одружитися. Наскільки мені відомо, у них все добре – живуть в двокімнатній квартирі, ні у кого нічого не просять.

Куди в їхні 2 кімнати ще тітку, і з чого вона вирішила, що ніхто не буде проти її появи, я не розумію.

Я слухаю тітку Надію, і співчуваю її сину і невістці. Як так можна не повідомити нічого синові? Потрібно порадитися, а не їхати в нікуди. Адже можна легко лишитися ні з чим. Діти можуть сказати, що вони не раді непроханій гості та відправити її назад.

Моя мама, до речі, сестру про це попередила, що може і так статися.

Але тітка переконана, що діти так не вчинять. Вона вже і покупця на свій будинок знайшла – там сусіди давно мріють викупити її хату.

А як на мене, то краще залишитися вдома, де своя хата і все своє. Тут – сама собі господиня, не залежиш ні від кого.

Я більше ніж впевнена, що невістка буде рада такому “сюрпризу”. Навіщо влізати в сім’ю сина?

Мамина сестра і чути нічого не хоче. Вона впевнена, якщо її тут уже нічого не тримає, і що їй тут нічого робити.

Заміж вона вже не збирається, тож треба їхати до дітей. Вони ж не наважаться виставити матір на вулицю?

Мені не вдалося до неї достукатися. Що ж, вона доросла людина, сама може ухвалювати рішення. Якби я була на її місці, то ніколи б так не вчинила. Втратити все і бути приживалкою у дітей? Який у цьому сенс? Навіщо утискувати себе та ще когось?

КІНЕЦЬ.