Мій брат Михайло молодший від мене на цілих десять років, то ж не важко здогадатися, що все своє свідоме життя я була нянькою для нього. Мені це було не важко, оскільки молодшого братика я дуже любила. Коли я вийшла заміж, дуже за ним сумувала. Михайло часто приходив до нас з чоловіком у гості і я підгодовувала його чимось смачненьким.

Брат виріс у мене красенем і нещодавно теж одружився. Я за нього дуже рада, але вважаю, що дружину він вибрав собі не дуже, і це м’яко кажучи. Світлана, наша невістка, з перших днів взялася керувати в сім’ї. До того ж, жінка виявилася дуже жадібною.

Спочатку ми з Світланою були в хороших відносинах, мабуть, тому що вона намагалася прижитися в нашій родині. Після весілля Михайло привів дружину в рідну домівку, тоді вона намагалася бути лагідною з усіма нами, тепер я розумію, що Світлана – справжня лисиця.

Своє істинне лице вона показала згодом. Ми з чоловіком живемо окремо, у нас троє дітей, вони до нас теж приїжджали з подарунками племінникам, а Світлана робила вигляд, що обожнює дітей.

А нещодавно вони з’їхали від батьків, бо взяли квартиру в кредит. Ось тут все і почалося! Вони якось відразу відділилися від нас, в гості не кличуть, дружина брата «встала біля керма». На будь-яку пропозицію зустрітися, Світлана починала нити: «Та ви що, грошей немає, все йде на ремонт і на погашення кредиту!».

Наші батьки іноді приїжджали до них допомогти. Мама з татом весь день у них працювали, але замість того, щоб їх нагодувати нормально, на стіл Світлана поставила тільки чай з печивом. Одного разу мама не витримала і їй сказала: «Не треба чаю, ми ситі приїхали!». Та відразу зраділа і почала виправдовуватися, що в магазині все так дорого і готувати у неї теж немає часу.

Нарешті закінчився ремонт і планувалося новосілля. Батьки не поїхали (мама захворіла), а в гості нагрянули ми з чоловіком і дітьми.

Стіл, звичайно, бажав кращого: трохи м’ясної нарізки, кілька салатів в маленьких вазочках і картопля з куркою. А ми всією сім’єю голодні прийшли, не їли вдома, адже нас в гості покликали. Вже через пів години їжа закінчилася. Сидимо, п’ємо чай. Дітям до чаю Світлана нічого не запропонувала, могла б і прикупити кілька цукерок, адже добре знала, що племінники теж прийдуть у гості.

Загалом, ми пішли буквально через годину після такого новосілля. Додому я повернулася з неприємним осадом на душі. Світлана, напевно, нам такий прийом організувала, щоб у нас не виникало бажання ще до неї в гості приходити.

На свій день народження вона взагалі нікого не покликала, і мабуть сама не відзначала. Причина все та ж – немає грошей. Передбачивши її поведінку, я вирішила, що брата з днем народження я таки привітаю.

Зателефонувала до них, попередила про візит. І тут Світлана ошелешила мене: «Приїжджайте до нас, але тільки без дітей, а то нам вас всіх не нагодувати, адже ще ж батьки будуть, а грошей нема».

Я поставила слухавку, у мене пропало будь-яке бажання кудись їхати. Це ж наскільки жадібною треба бути, щоб таке сказати. Теоретично я могла б залишити дітей на свою свекруху, але навіщо?

Ми сім’я, там бабуся з дідусем прийдуть. Чи їй так лінь стояти біля плити, щоб побільше страв наробити? Не кожен день у її чоловіка свято. А мої діти, яких вона не хоче бачити – рідні племінники для нього, між іншим.

За брата прикро – я з ним в дитинстві всім ділилася, поки він не одружився, завжди готувала для нього щось смачненьке, а він зараз за рідних племінників заступитися не може.

Я обурена: діти мої їй не сподобалися, боїться, що вони її об’їдять її! Це тому, що своїх немає. Одним словом, на день народження Михайла ми не пішли, брата по телефону привітала і сказала, що не дуже добре себе почуваю.

Мама потім мені сказала, що Світлана з цього приводу не переймалася: приготувала тільки стіл на чотирьох – для них і батьків. Ну як, приготувала… поставила канапки, салатик, нарізку, картоплю з куркою, годинку посиділи, і розійшлися.

Не знаю, що мені тепер робити, в якому форматі далі продовжувати спілкування з братом. Так, як вони, я не вмію і не хочу. Але через жадібність Світлани мені зовсім не хочеться і втрачати спілкування з братом.

КІНЕЦЬ.