Якби дивно це не звучало, але мою маму зрозуміти мені дуже складно, вона – суцільне протиріччя сама собі.

Це ще з мого дитинства це все тягнеться: говорить одне, робить інше, любить сперечатися з усіма, а зі мною особливо, вважає, що я маю її слухати постійно, а вона завжди права.

Коли я зібралася заміж, вона сказала, що нареченого я собі вибрала першого ліпшого, хто перший на дорозі зустрівся, адже їй дуже не подобався мій Андрій.

Тепер, коли чимало часу ми живемо сім’єю, він для неї вже найкращий зять у світі і каже йому:

«І як тобі в голову прийшло одружитися на моїй лінивій доньці?»

Ми спочатку не хотіли дітей, планували пожити для себе, але мама щоразу не втрачала нагоди нас повчати:

«Час іде, буде пізно потім, народжуйте давайте поки молоді».

Згодом у нас з’явилися двійнята, два наших чудових синочки.

Моя старша сестра Валентина, коли вийшла заміж, то відразу поїхала з чоловіком жити до нього. Коли народилася у неї дочка, мама все приказувала постійно:

“Ну що ж так далеко ви від мене живете? Я б з онучкою гралася б. Шкода, що не близько біля мене живете”.

А одного разу Валентина приїжджала до нас всією сім’єю, була буквально проїздом.

Мама з онукою провозилася десь пару годин, а потім раптом вирушила зі своєю подругою на дачу:

“Ой, город у мене не оброблений, треба зараз же мені там попрацювати. Ви вже тут без мене якось, часу на все це не маю”.

Мама й швиденько собі пішла. Якось на цю ситуацію ніхто особливої ​​уваги не звернув тоді зовсім.

Але от коли я дізналася, що ми скоро станемо батьками, і з’ясувалося, що буде двійня, мама моя світилася від щастя:

«Ой, як добре, що ви поруч живете, а не десь дуже далеко, як Валентина. Тепер я всю свою увагу своїм онукам приділяти буду!»

Але вийшло, що це не зовсім так, як вона говорила. Парадокс в тому, що якщо мамі залишаю дітей, то потім тиждень слухаю як їй важко:

“Самі народили самі і виховуйте”.

Але якщо беру няню, тут же моя мама ображається:

“Навіщо з чужою тіткою дітей залишили, коли мама рідна під боком. Якби мені не було важко, я завжди допоможу”.

А наймати няню мені іноді дійсно доводиться: я хоч і працюю зараз багато часу вдома, мені все одно іноді треба їздити до клієнтів.

Телефоную відразу мамі – у неї постійні відмовки, а якщо і бере, то потім вуха в’януть від її претензій.

Ось як було перший раз, хлопчакам тоді трохи більше року було. Мені треба було виїхати з ранку до четвертої вечора.

Мій чоловік працює щодня до шостої вечора, і тільки до семи додому, а іноді взагалі відрядження бувають.

Телефоную своїй мамі, прошу її приїхати. Вона: «Так-так, звичайно вже лечу».

Вона таки приїхала, і я вже з порога зрозуміла, що нічого з цього доброго не вийде.

Вона відразу запитала, коли малюків спати укладати, адже вона теж рано прокинулася, вже намоталася, відпочити хоче.

Як тільки я поїхала, то понеслися від неї дзвінки: діти стомлюють, слухатися не хочуть, коли я повернуся, а могла б швидше?

Я перед клієнтами нервую, документи плутаю, ті теж сердяться на мене. Загалом, довелося мені повернутися додому раніше.

Другий раз, коли треба було їхати, я просто звернулася в агентство на рахунок няні, так проблем не було.

Жодного дзвінка, всі документи здала, нові забрала і все добре.

Мамі нічого не говорила, а то вона завжди наші гроші рахує, каже, що я марнотрат. Але ще раз треба було знову швиденько з’їздити у справах, а няню я не знайшла, звернулася до матері.

Та вона відразу почала висловлювати своє незадоволення:

«Про що ви думали, коли народжували? Ви повинні самі дітей виховувати, а не на матір сподівається завжди, наче я щоразу до вас маю бігти». Загалом, я хвилин 5 слухала мамині настанови, але мовчала, розуміла, що говорити їй щось, то зовсім марна справа.

Мама приїхала, поставила свої умови – коли мені приїжджати і відповідати на кожен її дзвінок. А їх було знову штук 20: голова болить, ви дітей погано виховуєте, вони кричать, тобто нічого не хочуть.

Одні проблеми якісь, в загальному! А потім ще мені кілька днів висловлювала, що її дуже втомили внуки, лежить з тиском.

Коли я черговий раз залишила дітей на няню і поїхала до клієнта з документами, вона мені дзвонить:

«Ти де? А діти з ким? Що вони роблять вдома без матері?»

Я зізналася, що доводиться витрачати гроші і залишати дітей на няню, бо іншого виходу у мене немає і роботу свою я не хочу втрачати. Ой, який крик вона підняла:

«А я вам на що? Що ви на чужу тітку дітей залишаєте? Вона малюків може образити або взяти щось у вас там вдома! Я що – своїх онуків не гідна?»

Я мамі нагадую, що у неї дуже багато претензій до мене завжди, коли вона з онуками залишається, так вона така:

«Подумаєш, у мене просто поганий настрій був, втомилася дуже тоді!»

А як я можу вловити її гарний настрій? Я сказала їй – що буду наймати і далі няню, щоб не залежати від її примх, хоча це мені дуже недешево коштує.

Тепер так і роблю, а вона постійно ревнує дітей до няні, постійно не задоволена чимсь:

“Давай я приїду і її заміню, навіщо дітям з чужої тіткою сидіти? Рідна людина це краще для дітей”. Я спеціально кажу, що гроші сплачені вже наперед, а мама каже, що назад відбере і сама з тією жінкою буде говорити!

Ага, дуже мені потрібно ще і з агентствами пересваритися, а потім я няню точно не знайду. Тим паче людина теж хоче стабільний заробіток, а не пару годин в день два рази на тиждень. Няня наче й непогана у нас, не хочеться таку людину втрачати.

Я розумію, що економічно мені було б вигідно на бабусю дітей залишати, та й надійніше, але я ж так всіх своїх клієнтів розгублю через її дзвінки безкінечні і нарікання та докори різні мені!

Вона ж мені нерви вимотає і потім ще скаржитися на самопочуття і виховання дітей буде. Загалом, не знаю, що робити з цією ситуацією, і маму образити не хочу, і немає бажання наступати на ті ж самі граблі.

Як мені в цій ситуації бути? Чи варто взагалі заходити з мамою, коли вона не серйозна така?

КІНЕЦЬ.