Ми жили з батьками в одному місті, де я могла досягти реальних успіхів, а переїхали в інше, де на мене чекала конкретна невдача. Правду про причину переїзду мені не сказали, пославшись на те, що мамі потрібен був інший клімат.

Але пізніше все з’ясувалося, щоб мені не сказали доброзичливці, що я їм справді не рідна дочка. Все дуже погано було ще в дитинстві, не кажучи вже про те, що, взявши мене, в них з’явилася своя дитина – хлопчик.

Минуло з того часу тридцять два роки, а точніше мені зараз 32. Сказали, що вдочерили мене одразу, як тільки прийшли до дитячого будинку.

А коли мені було вже вісімнадцять років, мама розповіла, як усе було насправді. Потім я дізналася, що є така версія, що з’явилося дві дівчинки: одна слабка, а друга здорова.

Вони чомусь взяли мене слабку, а другу дівчинку взяв хтось інший. Як так можна було вчинити з дітьми?

Уявіть мені 16 років, я шукаю докази, думала, що знайду по групі крові іншу дівчинку. Я не вірю, що в той час, беручи одну дитину, могли не взяти іншу і розлучити їх, можливо, назавжди.

Я думаю, що де одна дитина, там знайдеться місце в сім’ї для іншої. Треба було брати або двох дітей, або зовсім не брати.

У мене вже в самої є дочка, квартира, прийомні батьки, які дали мені освіту. Але є й образа на них.

Досі так і не знаю справжньої дати народження, нічого про свою сестру і просто немає жодної інформації про те, хто я. Тому ті, хто бере чужих дітей, повинні насамперед добре обміркувати, зважити і до кінця зрозуміти відповідальність за них.

КІНЕЦЬ.