Вже десять років я живу разом із дочкою та зятем, вірніше, це вони живуть у мене. Вийшовши на пенсію, трохи попрацювала, але коли з’явився онук, а потім і інший, залишила роботу і почала допомагати дочці.

Відносини у мене з ними нормальні, я намагаюся не втручатися у їхні справи, а вони у мої. Усі десять років вони ніяк не можуть розібратися, у кого мають бути гроші.

Першу зарплату, коли вони вже жили разом, зять віддав дочці, може, залишив собі якусь заначку на свої дрібниці. Вона всі витрати сама планувала, що купити, де заощадити.

Зятю спочатку це було зручно, приніс гроші та жодних турбот. Але коли підросли діти, збільшились витрати, почалися сварки. «Я заробляю нормально, куди ти витрачаеш гроші»?

Донька починає перераховувати, що купила, скільки йде на продукти та різні побутові дрібниці, і це при тому, що комуналку повністю оплачую я. Після чергового скандалу вирішили, що гроші будуть у зятя.

Але скоро він зрозумів, що прийшовши з роботи на все готове набагато краще, ніж вирушати разом з дружиною за покупками, адже гроші тепер у нього. Виникла ще одна проблема: «Навіщо це купувати, а навіщо те»?

Потім вирішили, що грошима розпоряджатимуться разом. Поклали обидві зарплати в ящик столу, де кожен міг брати гроші, але при цьому говорити, куди і на що їх витрачатиме.

Виникла плутанина, хто скільки взяв і коли цей експеримент швидко закінчився. Все повернулося знову до того, що гроші у дочки, але вона пише список усіх покупок і наприкінці місяця починають рахувати та з’ясовувати, що можна було не купувати.

Боюся, що скоро доведеться їй зберігати всі чеки як докази. Я не знаю, у кого мають бути гроші, я жила без чоловіка та розподіляла гроші сама.

Тож давати їм пораду не хочу, хай розбираються самі, питають у друзів, знайомих, як вони це роблять. Але все одно переймаюся.

КІНЕЦЬ.