Анатолій ненавидів сперечатися із дружиною. Завжди чомусь виходило так, що він залишався в дурнях, а це сильно било по його начальницькому самолюбству.

І щоразу, вступаючи в суперечку, Анатолій був упевнений, що правда на його боці. Але буквально через пару пропозицій його правда стискалася під натиском аргументів дружини, а потім і зовсім сором’язливо капітулювала, залишивши на згадку Анатолію лише гіркоту жалю.

Анатолій вже третій рік намагався переламати цю сумну тенденцію, але виходило дуже погано. Можна сказати, що аж ніяк не виходило.

Дружина примудрялася вивертати факти так, що через п’ять хвилин розмови вже самому Анатолію здавалося, що він несе цілковиту нісенітницю. Але варто було суперечці припинитися, як Анатолій знаходив ще з десяток незрівнянних аргументів, але починати з дружиною суперечку на ту саму тему було якось неспортивно.

А може, Анатолія зупиняло глибинне небажання вдруге капітулювати з приводу однієї й тієї ж теми. Адже двічі програти в тій самій суперечці, тим більше до якого ти готувався, а дружина лупцювала експромтом, це зовсім сумно.

Тому з відстоюванням своєї точки зору Анатолій мав проблеми, але тільки вдома. На роботі він міг посперечатися навіть із керівництвом та вийти з цієї сутички переможцем. Напевно, тут саме далися взнаки тренування, які йому влаштовувала дружина.

Але цього разу Анатолій не збирався здаватись. Йому потрібен був гараж у своє розпорядження – і точка! І ніяких “а давай ось це стародавнє крісло віднесемо поки що в гараж, може ще буде у пригоді” більше не буде.

У нього і так вже не гараж, а гібрид смітника з блошиним ринком. Щоб щось там знайти, треба продемонструвати неабияку завзятість, гнучкість та навички пошукового пса.

Миритися з таким станом справ Анатолій більше не збирався. Він поставив чітке завдання й ось вже тиждень ретельно готувався до його вирішення, як шахіст готується до партії, як боксер готується до бою, як кіт готується до весни… Хоча ні, останнє не з цієї опери. Але готувався Анатолій до майбутньої суперечки ретельно.

Він вибудовував у голові лінію діалогу, намагався передбачити, які аргументи може застосувати дружина, навіщось аналізував їхні попередні суперечки. Анатолій вмів вчитися на своїх помилках, цього разу він не залишить дружині жодного шансу вивернути розмову на свою користь!

Навіть уві сні його не відпускали тренування. Йому снилося, як він сперечається з дружиною і виходить із цієї суперечки переможцем. Після таких снів Анатолій прокидався у чудовому настрої і якось навіть зверхньо поглядав на дружину. Та відповідала йому здивованими поглядами та питала, чого це він такий підозріло задоволений зранку, але Анатолій тільки загадково посміхався і зберігав інтригу.

Він не хотів навіть натякати на майбутню розмову, розраховуючи застати дружину зненацька і вже самим ефектом несподіванки відіграти собі пару позицій у суперечці.
Зрештою Анатолій вирішив, що цей день настав. Сьогодні він відстоїть свій гараж і навіть більше, переможе дружину в суперечці.

У своїй перемозі Анатолій не сумнівався. Він мав повні рукави козирів і навіть пару шпаргалок, написаних на долонях. Виглядало це, звичайно, не солідно, але на війні всі засоби хороші, а за свій гараж Анатолій готувався воювати.

Дружина сиділа в кріслі та гортала якийсь журнал. Була вона в добродушному настрої та навіть не підозрювала, що на неї чекає.

Ось Анатолій заходить до кімнати та починає карбувати слова своїм добре поставленим голосом. Він точково б’є аргументами, розкидає віялом факти, приправляючи їх сарказмом та іронією.

Дружина зацікавлено дивилася на чоловіка, який навчився ораторського майстерства і не перебивала, що тільки розпалювало Анатолія. Він ходив по кімнаті, піднімаючи руки в драматичних жестах, вимогливо запитував у дружини “доки” і сам констатував, що так більше жити не можна.

Анатолій розтікався в алегоріях, його метафори були кольористими, а гіперболи вражаючими, він боровся за свій гараж як триста спартанців. Його вимоги були залізобетонні, на кожну з них він знаходив ще додаткові аргументи, виплітаючи павутину слів навколо дружини, яка слухала його.

Коли за пів години Анатолій нарешті завершив свій монолог, у його душі все співало. Він зміг! Він не залишив дружині жодної лазівки, жодної можливості смикнути за якусь ниточку і перевернути всю розмову на свою користь.

Анатолій переможно дивився на дружину та чекав, коли вона визнає його тріумф і почне посипати голову попелом. Але дружина не поспішала це робити.

– Напевно, в шоку ще від моєї потужної промови, – самовдоволено вирішив Анатолій і, руки в боки, став чекати реакції дружини.

Та обвела чоловіка поглядом, підняла брову та закотила очі.
– Ой, все! – якось навіть ліниво висловилася дружина і знову опустила погляд у журнал, показуючи всім своїм виглядом, що розмова закінчена.

Анатолій мовчки дивився на дружину. Його грандіозна перемога обернулася провалом всього через два короткі слова. До такого життя Анатолія не готувало. Він пішов на кухню пити чай і перетравлювати новий здобутий досвід.

КІНЕЦЬ.