Тамара з чоловіком вже лягали спати, як раптом Степан заявив:

-Значить так, Тамаро, збирайся! Завтра зранку в місто поїдемо. Покажу тобі, що таке життя міське! Та й до дітей заскочимо.

-Та що я там не бачила?! – здивувалась Тамара.

– Ну добре, давай зʼїздимо… Дітям хоч соління, молочка домашнього й сиру приготую, смаколиків різних.

-Ти приготуй, але знай – сидіти ми в них не будемо. В мене зовсім інші плани!

-Які ще такі плани, – подумала Тамара, але розпитувати не стала…

…Степан з Тамарою все життя прожили разом. Всяке бувало в сім’ї, але вони вже майже сорок п’ять років разом…

…День видався хороший, сонячний. Степан виїхав з гаража. Тамара вже поспішала до машини з великими сумками продуктів.

-Ой! А вбралася як! Прямо помолодшала, – сміявся Степан.

– Красуня ти моя. Ще ого-го!

Старий посадив її на переднє сидіння.

-З вітерцем поїдемо, – хвацько сказав чоловік.

-Знову ти зі своїми жартами…

З молодості Степан був веселун. Тамара і полюбила його за ці його жарти і непередбачуваність.

А він її полюбив за веселий сміх і поступливий характер. Зараз обоє жартують і тут же сміються. А ще Степан може на ходу вигадувати невеличкі віршики. Не те що ідеальні, але виходить добре…

-І які ж у нас плани? – все допитувалась Тамара.

‐Приїдемо, все дізнаєшся, – хитро відповідав чоловік.

Вони приїхали до дітей в гості. Степан заніс в квартиру важкі сумки з домашніми смаколиками.

Тамара виклала всі продукти на стіл і гарненько склала сумки – ще згодяться.

-Ну все! – раптом сказав Степан.

– Ми поїхали! Все, чого стоїш, Тамаро? Ходімо!

-Як це розуміти, тату? – щиро здивувався син.

-А це сюрприз! Скоро все дізнаєтесь, – сказав Степан.

Син з невісткою застигли від здивування…

…Степан під’їхав до магазину.

-Вибирай все, що забажаєш, – просто сказав він.

-Так вже й усе? Ти що в лотерею виграв, чи що? – засміялась Тамара.

-Якби я виграв, ми б уже засмагали десь на пляжі!

-На пляжі, аякже, – сказала Тамара.
Вона вже давно дуже хотіла новий чайничок, такий щоб гарний був і великий. І от знайшла!

-Дивись, як тобі? – запитала вона Степана.

-Беремо. Якщо купуємо чайник, то й чай з цукерками треба.

-Щедрий який! – сміялась Тамара.

Було все – цукерки, печиво, чай і кава, чашки новенькі.

-Все. Закругляйся, пора нам. Повезу тебе в ресторан. Зголодніла? – раптом сказав Степан.

-А що ж за свято таке?! – сплеснула руками Тамара. Та ми з тобою по ресторанах і не ходили майже.

Старенький тільки посміхався у пишні вуса.

Степан привіз її в ресторан. З самого ранку по місту їздять. Пора й пообідати.

-Добре пообідали. Зараз би й полежати, – Степан все ще не розкрив своєї таємниці дружині, а вона більше й запитувати не стала. – Може ти на каруселі хочеш, чи в цирк.

-Ні. Тільки не каруселі. Ти ж чудово знаєш, що я боюсь. Та й засміють нас. Ти вже думай, що кажеш. А цирку мені щодня з тобою вистачає!

-Тоді в кіно. Про любов. На останній ряд.

-Може, вже додому поїдемо. В тебе якийсь день спогадів молодості. Ніби й не дата ніяка…

-А ось тут ти не вгадала. Дата. Та ще й яка дата. 130 років!

-Як ще 130 років?

-А нізащо не здогадаєшся. А я все вирахував, – з гордістю заявив Степан.

-То це ти дату вираховував? А я думала, що це за цифри, папірці. Калькулятора купив. Ну, і що за дата?

-Наша дата, спільна.

-Мене 130 років тому ще й не було. Та й тебе теж. Понавигадував і мене в оману вводиш.

-Хоч і понавигадував, а дата наша. У нас з тобою сьогодні день народження. Один на двох. Нам 130 років. Ювілей! Я ж кожен місяць, кожен день врахував. Ось і вийшло, що сьогодні у нас свято!

-Та як таке можна вирахувати? – сплеснула руками Тамара.

-У мене в школі одні п’ятірки були з математики.

-Знаю я твої п’ятірки перевернуті, математик ти мій, – сказала Тамара і замислилась.

А може й справді вирахував. Їй 63 роки, Степану незабаром 67…

-Сама побачиш. Я тобі всі розрахунки покажу.

-Та добре. Я тобі й так вірю. Молодець. Я б нізащо й не здогадалася.

Вдома вони пили чай із нового чайника з цукерками та печивом.

А на завтра Тамара обіцяла пиріг із яблуками спекти смачний.

-А раптом Степана помилився у розрахунках на один день, і свято тільки завтра буде, – подумала вона, але чоловікові нічого не сказала.

А Степан сидів і думав, як вони добре провели день.

Адже в розрахунках у нього щось і справді не так пішло, не зміг він точний день визначити…

Просто вирішив, що дата сьогодні та й все. Але яка різниця?

Головне, що його коханій було приємно і вони чудово провели час…