— А я й не хвилююся. Справді, добре, що в айтішній компанії з’явилася ще одна жінка, бо я вже почав думати, що більше немає таких розумників, як моя Маринка! — лагідно сказав Ростислав і поцілував кохану. …Марина повернулася додому пізно. Чоловік не дочекався її і заснув.

Вранці поцікавився зустріччю, на що дружина відповіла: — Здається, я знайшла найкращу подругу!

— Ти ж стверджувала, що жіночої дружби не існує, — пригадав її слова.

— Значить, помилялася, — грайливо кинула жінка у відповідь.

З того часу Марина все більше вільного часу проводила поза домом: кіно, спектаклі, кафешки, поїздки до цікавих місць і навіть клубів — життя жінки розширило горизонти.

Ще донедавна Марина любила спокій і усамітнення, надихалася новою книгою, малюванням або випічкою своїх шедевральних тортів, які любив Ростислав. Та й до заміжжя вона не любила галасливих вечірок.

Від пропозицій одногрупниць «затусити» в кальянному або мега крутому клубі завжди відмовлялася. Вважала за краще домашній відпочинок, з рук не випускала ноутбук, у якому нескінченно щось вишукувала. А тепер Марину як підмінили. Вона стала надзвичайно енергійною, по-справжньому веселою, життєрадісною, проте охолоніла до сімейного затишку. Дедалі менше часу приділяла чоловікові, домашнім справам, хобі.

Спочатку Ростислав не виявляв свого невдоволення. Мовчки сподівався, що така зміна ненадовго, що Марина втомиться від надто активного життя і все буде, як раніше. Проте ситуація лише загострювалася. Після того як дружина прийшла напідпитку о третій ночі, Ростислав не змовчав.

Марина розлютилася і заявила: — Я — жінка, а не прибиральниця чи посудомийка! І маю право на відпочинок за межами нашого будинку!

А ти лише звик до того, щоб тебе спирали та смачно тобі готували! Ростислав намагався заспокоїти дружину і пояснити, що він скучив, що просто не вистачає її. Зрештою, така поведінка жодної заміжньої жінки не фарбує. Проте Марина трималася свого.

— Геть зіпсувала тебе твоя нова подруга! — випалив Ростислав.

— Звідки вона взялася на мою голову? Проте Марина й надалі не брала до уваги думок чоловіка. Конфлікти між подружжям не припинялися.

І якось дружина повідомила, що до них завітає її подруга. Ростислава ця звістка не втішила, проте заборонити приходити гості він також не міг. І аж за двадцять почувся дзвінок у двері. — Ого, яку пунктуальну подругу ти собі завела! — саркастично мовив Ростислав.

— Ти краще піди відчини двері, поки я одягаюся! – дала вказівку Марина. Відчинивши двері, Ростислав остовпів, обличчя зблідло. Такого повороту подій він не очікував! Перед ним стояла Мар’яна — дівчина, яку він колись так любив і яка завдала йому страшного болю.

Після п’яти років близьких стосунків, коли вже було заплановано весілля, Мар’яна зрадила його із двоюрідним братом. Він почував себе пташкою без крил. Чого не вистачало цій дівчині? Ростислав досі не міг відповісти на це питання і навіть не намагався. Рана давно загоїлася…

Він зустрів Марину і покохав її всім серцем. Ніхто, крім неї, йому не був потрібний.

Хлопець сподівався, що ніколи більше не побачить Мар’яну. І ось вона стоїть перед ним. Ані крапельки не змінилася: дрібні риси обличчя, блакитні пронизливі очі, впевнений погляд.

— Ну, привіт, коханий, — спокійним, невимушеним голосом прошепотіла Мар’яна так, ніби ні зради, ні розлуки не було.

— Я довго тебе шукала, Ростіку. Всі ці вісім років страждала з надією побачитись. Ти змінив номер телефону, переїхав на інший кінець країни…

Я змушувала себе забути наше кохання весь цей час, полюбити когось іншого так палко і щиро. І не змогла… Не уявляєш, скільки зусиль я витратила, щоб опинитися зараз тут, біля тебе. З болем вислуховувала історії про твоє життя з цим… І уявляла, що на її місці я…

Пробач мені, не дай пропасти, дозволь любити… Ростислав мовчки і спокійно слухав Мар’яну. Відчував, що позаду стояла Марина. На очах блищали сльози, ком застряг у горлі…

Хлопець повернувся до дружини, обхопив її обличчя долонями і сказав: — Не дозволю жодній сльозинці скотитися по твоєму милому личку, кохана. А потім звернувся до гості: — Ти навіть мізинчика моєї Марини не коштувала, не була і не будеш на її місці!

Я ніколи нікого в житті ще так не любив, як його! Прощай, Мар’яно.

КІНЕЦЬ.