Чоловік пішов від мене до іншої жінки п’ятнадцять років тому. У нас з ним один син. Живе з дружиною в двокімнатній квартирі в новобудові, подарованій йому батьком на весілля. Три місяці тому я відсвяткувала свій ювілей — пів століття. На свято збирала два роки. Накопичила сімдесят тисяч. Торжество провела в ресторані. Гостей запросила чоловік сорок. Я, перед святкуванням, вирішила, що якщо будуть подарунки грошима, то віддам синові. Він вже п’ять років збирає на машину. Але якось без фанатизму. Типу: буде машина — добре, не буде-обійдуся.

Син з невісткою думали, що на ювілеї, крім них, будуть пара чоловік. Коли побачили банкетний зал, накритий стіл і кількість гостей, у них очі на лоб полізли. — У тебе хтось з’явився? — запитав син. — Звідки такі гроші. — Накопичила, — відповіла я. Син напевно передав нашу розмову невістці, і та весь вечір просиділа з кислою міною. Свято пройшло весело. Мені подарували, серед іншого, наворочений ноутбук, пилосос-робот і грошима дванадцять тисяч. На наступний день мені подзвонив син. — Ну що, мати, прогуляла грошики? — єхидно запитав син. — А чому б і не погуляти? Адже п’ятдесят років раз у житті буває, — відповіла я.

— Могла б і мені допомогти з машиною, ти ж знаєш, що я вже давно збираю на нормальну машину. — Знаю. П’ять років. І багато накопичив? — запитала я. — От, якби ти не викинула сімдесят тисяч на вітер, а дала б їх мені, я вже сьогодні зміг би купити машину, — обра жено сказав син. — Тобто, я зі своєю зарплатою в двадцять п’ять тисяч змогла накопичити відсутню тобі суму, а ви з дружиною не змогли? Ви ж удвох, сумарно, в шість разів більше мого отримуєте. Хотіли б, давно вже купили б машину… Загалом, син на мене образився. Може я і справді вчинила як еrоїстка?

КІНЕЦЬ.