Одному хлопчику друг подарував машинку. Це був неймовірно щедрий і чудовий подарунок, – машинка металева, з дверцятами, що відкриваються, з фарами, з гумовими колесами, як справжня, тільки маленька. У друга було багато машинок. І взагалі багато всього було: мама, тато, своя кімната, а в кімнаті багато іграшок, дорогих та прекрасних.

А в Толіка була тільки мама, яка любила випити, коли гроші були. І працювала вона двірником. І жили вони у комірчині, у двірницькій, так назвалося житло. Іграшок не було. Старий диван, столик, в кутку лопата і скребок для льоду. Але ж тепер була машинка! Толік про таку і мріяти не наважувався.

Друг запросив у гості, коли батьків удома не було. Мама і тато не схвалювали дружбу із сином двірнички. Але друг був добрий, добрий хлопчик. І ось, подарував чудову машинку!

Толік приніс машину додому. І ледве дихав від захоплення. Він поставив модельку на столик і дивився, милувався. І не вірив, що має таку чудову річ! Вночі прокидався, підходив до столика, хоч мама й лаялася, — і дивився на машинку, блакитну, сяючу в місячному світлі… Він був такий щасливий! Але не вірив своєму щастю. Торкався пальцем і не вірив.

І правильно не вірив. Вранці друг прийшов сумний і сказав, що тато велить віддати машинку. Вона дуже дорога, це колекційна модель. Батьки розсердилися. Віддай, будь ласка!

І другові було незручно, він страждав. Але в дітей немає свого майна. Навіть іграшки, виходить, їм не належать. Толік віддав, звісно. Йому теж було незручно і соромно, наче він привласнив чуже. Звісно, ​​віддав!

Все було надто добре, щоб бути правдою, як написав один поет. Занадто гарна машинка. Занадто розкішний подарунок. Занадто велике щастя. Все це надто добре, щоб бути правдою. І не варто вважати прекрасний дар життя своїм. Його заберуть. Він надто гарний для нас.

Одним дають усе. А іншим – лише подивитися. Помилуватися. Торкнутися. А потім забирають та пояснюють, що сталася помилка, це не твоє. Віддай по-доброму.

Так чомусь буває у житті. І деяким людям іноді дістається щось прекрасне, дуже потрібне, бажане, дуже гарне. І вони так звикли, що потім це добре забирають, що намагаються не надто прив’язуватись і не надто звикати. І навіть не надто дивитись на те, що їм дали. Все одно заберуть. Це надто добре, щоб бути правдою.

Кохання, гроші, щасливий випадок – не для мене. Так вони гадають. І якщо щось дали, потім заберуть. А ти залишишся у своїй темній кімнатці, яка здасться ще темнішою і тіснішою після того, як знову заберуть подарунок. Подарований помилково…

Ось що відчуває людина, яку поманили коханням, а потім сказали, що помилились. І краще нічого не брати і не сподіватися, – так думає людина. І проходить повз своє щастя, побоюючись, що це просто помилка. Потім доведеться віддати. Все хороше – це нездійсненна мрія та ілюзія, це для інших.

Хоча насправді це не так.

Просто таким людям не варто розраховувати на подарунки, ось що скажу. Треба заробляти та домагатися самостійно. Діяти, докладати зусиль, будувати стосунки та своє життя. Вибиратися із темної комірки треба. І все заробляти самому.

І купити собі все самостійно, щойно буде можливість. І збудувати самостійно, коли будуть сили. І кохання це теж стосується, – до таких людей кохання приходить важко. Через випробування та зусилля. Але якщо вони досягли любові, – вони залишаються назавжди.

І цей Толік досяг успіху. І машину купив справжню, спочатку найпростішу, потім – найкращу. І збудував просторий будинок, – він багато працював. А своїм дітям він купував найкращі іграшки. І вчив працювати. Щоб ніколи не розраховувати на подарунки людей та долі. Він зрозумів свій шлях.

І нам треба зрозуміти, чи варто розраховувати на подарунки життя та великодушність інших. Чи треба покладатися на свої сили? У чому вектор нашої особистої долі?

Тоді і розчарувань буде набагато менше. Хороше можна створити, якщо не виходить “отримати”. І це просто інший шлях на щастя. Хоча спочатку дуже боляче віддавати подарунки.

КІНЕЦЬ.