– Андрій, ти вранці забув викинути сміття!

– Перше, що почув Андрій, коли прийшов додому.

“Тільки не сьогодні” – подумки просив Андрій. Сьогодні він дуже втомився і сил вислуховувати дружину не мав. За півроку шлюбу Катя вже так набридла йому своїми вічними причіпками, що додому не хотілося приходити. Він мовчки роздягнувся, перевзувся і пішов у кімнату.

– Ти чому не відповідаєш? – не заспокоювалася Катя. – Я тобі ввечері говорила про сміття, а вранці ти не згадав! Чи я маю його виносити?

– Ну, могла б і винести, все одно цілий день вдома, – втомлено відповів їй Андрій.

Але краще б він цього не казав. Катя, здавалося, тільки чекала на це.

– Ти дорікаєш мені хлібом!

– Почала вигукувати вона.

– Ти вважаєш, що я сиджу вдома і нічого не роблю! Звичайно, я ж тобі не рівня! Моя ж сім’я бідна, не те, що твоя! Та ти й одружився зі мною тільки для того, щоб я тебе обслуговувала!

– Ну, що ти знову починаєш?

– Спробував заспокоїти її Андрій.

– Хіба я тобі колись говорив про твою сім’ю або хоч раз дорікнув тебе чимось?

– Ні, не говорив, – з викликом відповіла Катя, – але ти так думаєш!

– Ти не знаєш, що я думаю, – спокійно сказав Андрій.

– А якби знала, то такі слова не говорила б.

– Ах, ну так! – підвищила голос Катя.

– Я ж не вмію думати!

“Аааааа” – подумки заголосив Андрій від безсилля. Іноді з Катею неможливо було розмовляти. Як у неї виходило так усе перевертати? Ось вже воістину згадається фраза з фільмів, що кожне твоє слово може бути проти тебе.

Так, Андрій народився у благополучній багатій сім’ї. Але забезпеченість не впала їм з неба. Вони всі працювали, чогось прагнули. А батьки Каті працювати не дуже любили, ні до чого не прагнули, гроші якщо і з’являлися, то одразу якось випаровувались. І всі навколо були винні їм.

Андрій і одружився то з Катею не стільки з кохання, скільки з жалю. І що більше він шкодував Катю, то більше вона нахабніла. А потім взагалі перетворилася на істеричну жінку. Працювати вона не хотіла, дітей народжувати не хотіла і в усьому винен був Андрій. Ну чи його сім’я. І Андрія це вже починало дратувати.

– Катю, я дуже втомився, давай не будемо сваритися, – зробив він спробу до примирення.

– Ах, ти втомився! – вигукнула Катя.

– Ти хочеш сказати, що ти працюєш, а я вдома сиджу?

Андрію не хотілося сваритися. І Катю чути не хотілося. І бачити її теж не хотілося. І жити з нею теж не хотілося. Йому набридли її скиглі, скандали і лінощі. І він не винен перед нею за те, що не бідний, як її сім’я. Вигуки дружини вивели його з роздумів:

– Ти чому не відповідаєш?

– Не хочу, – різко відповів Андрій.

– Бо ти мене не любиш? – заплакала Катя.

Андрій закотив очі. Сценарій завжди однаковий. Спочатку влаштовує скандал, робить його винним, а потім тисне на жалість. І якось йому її вже зовсім не шкода.

– Напевно, так, – своєю відповіддю він перевернув алгоритм її дій.

Катя спочатку розгубилася, але відразу заридала:

– У тебе є інша! Хто вона?

– Та годі вже! – вигукнув до неї Андрій.

– Все. Набридло!

– Ти чому на мене кричиш?

– Не заспокоювалася Катя. – Тому що я тобі набридла? Бо ти любиш іншу?

– Послухай, – стомлено сказав Андрій.

– Я прийшов втомлений, мені лише потрібно було трохи відпочити. Але тобі на це начхати. Я втомився від твоїх скандалів і терпіти більше не збираюся. Щось не влаштовує, отже, розлучаємося.

– Звичайно, я ж тобі не пара, – хникала Катя.

– Я ж із бідної родини.

– А хто вам заважає працювати? – не реагував на її сльози Андрій.

– Ви ж бідні, бо ліниві! Наш шлюб – помилка. І не тому, що ти з бідної сім’ї, а тому, що маєш поганий характер.

Катя ще довго намагалася поставити йому почуття провини за її бідність, за її нещасливу долю, але не бачила очевидного – у всьому винна вона сама і її лінь. Вона категорично не хотіла працювати і вважала, що чоловік просто зобов’язаний утримувати її та терпіти усі її примхи. Тому що вони одружені.

Розлучення відбулося. Андрій ще рік не хотів жодних нових стосунків, але в результаті знайшов жінку, з якою він щасливий і тепер чекають на поповнення.

Катя швидко знайшла собі нову “жилетку”, щоправда, ненадовго. З нею довго взагалі ніхто не міг затримуватись.