Зараз мені вже 47 років, особисте життя моє, не склалося, на жаль.

Справа в тому, що я народилася і виросла в селі. Нас в батьків було двоє з сестрою.

І, хоча Наталка менша за мене на 5 років, заміж вона вийшла перша і відразу поїхала до чоловіка жити в місто.

Я теж вийшла заміж, але пожили ми разом з чоловіком лише 3 роки і він до іншої пішов. Дітей у нас так і не було, на жаль, тому я залишилася зовсім одна і повернулася жити до мами й тата, адже власного житла не мала.

Коли минуло чимало років, я вже 100 разів пожалкувала про це. Маю такий спокійний характер, що досягти нічого не можу в житті.

Якби я була якась сміливіша чи праворніша, то після розлучення влаштувалася б на роботу нормальну у місті і знайшла б собі кімнату в гуртожитку якусь, то в моєму житті все склалося б інакше.

А так – у мене дуже м’який та спокійний характер. Розлучення дуже підкосило, адже я щиро кохала свого чоловіка і те, що він пішов до іншої, коли вона чекала дитину – усі сили у мене забрали.

Тоді я така зневірена і розчарована повернулася жити до своїх батьків.

Більше так і не трапилася мені нормальна людина, я розчарувалася в чоловіках, тому й залишилася сама. Влаштувалася в селі на роботу на ферму, допомагала батькам.

А рідна моя сестра Наталка вже мала трьох дітей.

Вони з чоловіком, хоч й не багато жили, але мали своє житло, а це теж в наші дні непогано. Зять працював, забезпечував сім’ю, сестра вдома сиділа, на дітей ще й отримувала гроші. Не багато жили, але й не гірше за інших.

Та батьки постійно шкодували її, допомагали в усьому.

А пів року тому я з подругою з села поїхала за кордон на заробітки, обрали ми Польщу. Далеко їхати я боялася, бо ніколи не була за кордоном, а Польща дуже близько і мені так легше було, адже я знала, що з легкістю зможу повернутися додому коли захочу, як трохи на життя зароблю.

Я весь час багато працювала, намагалася більше брати годин, бо життя за кордоном не для мене, я хотіла заробити чималу суму і повернутися.

Весь цей час я подругою передавала гроші в село батькам, адже вона часто їздила, бо в неї чоловік з дітьми залишилися вдома.

Щомісяця я батькам передавала по 500 євро. Просила, щоб купували собі все, що їм потрібно, а решту відкладали для мене.

Загалом, коли я приїхала через пів року, то в мами для мене лише 800 євро було, всі решту грошей вона сказала, що витратила на себе з батьком.

Я в це повірити не могла, адже це великі гроші для села, та й щоб мама за них купувала сама. А, як вияснилося, мені тітка рідна розповіла, що вона гроші Наталці давала. Моя сестра за цей час зробила гарний ремонт та й техніки чимало прикупила.

Добре, що я не всі гроші віддавала батькам, а й для себе трохи складала.

Я не знаю, як мама так могла вчинити. Вона ж нічого мені не сказала і не запитала, ще й обманула, що гроші брала для себе, хоча я не розумію, що вони купувати могли.

Я тепер не знаю, як мені бути. Як жити з батьками під дахом одним? Чому вони вирішили, що мені нічого не потрібно, бо сім’ї у мене немає?

Але ж я маю і щось для себе відкласти. Хто мене догляне на старість? Діти сестри?

КІНЕЦЬ.