У п’ятирічному віці Влад серйозно захворів. Вилікувати його вилікували, але лікарі, під час виписки, попередили батьків хлопчика, що онуків у них не буде… Хлопець виріс, починаючи стосунки з дівчатами, відразу ж попереджав про свою недугу. Більшість одразу ж покидала його.

Але дехто трохи тягнув із остаточним рішенням, але в результаті відмовлявся виходити за нього заміж. Лише Карині молодик не розкрив своєї таємниці. Дуже любив її, не захотів, щоб і вона пішла від нього. І батькам своїм суворо заборонив розповідати Карині правду. Зіграли весілля.

Через три роки щаслива дружина прибігла з rінеколоrії та повідомила, що вагітна.

– Вітаю, – з гіркотою видавив із себе Влад.

– Вибач, у мене справи.

Я повинен піти. Якщо Карина не знала правди, то він її знав. Дружина народила дочку. Влад йшов до лікарні з твердим наміром розповісти правду про своє здоров’я. Увійшовши в палату, і побачивши дочку, він тут же забув всі слова, що викривали зраду дружини.

Він зворушився і зі сльозами на очах узяв дитину на руки. І відразу передумав звинувачувати дружину в будь-чому. Він сидів з дитиною на руках, і сльози лилися з його очей. “Добре, маленька. Поки поживемо разом, а там видно буде”, думав він… Катеньці вже чотири роки.

Всі ці роки він не говорив про свою недугу. Заборонив родичам говорити про це Карині. Він так полюбив дочку, що ладен був пробачити зраду дружини.

Але свекруха до цього не була готова. Таємно від усіх, вона здала аналізи на тест на батьківство. А тиждень тому прийшла до будинку до Влада і ні слова не говорячи, простягла конверт синові.

– Я ж просив – нікому не лізти у справи моєї родини! – скипів син і порвав конверт, навіть не подивившись, що там усередині. – Даремно ти так з документом, – сказала йому мати.

– Катенька твоя дочка. Рідна. Дива трапляються…