Мені 53 роки, я виростила двох дочок одна, без чоловіка. Обидві вже давно одружені та мають своїх дітей. Лише у п’ятдесят років я налагодила своє особисте життя, познайомилася з чоловіком мого віку, вдівець, діти теж вже дорослі
Мені 53 роки, я виростила двох дочок одна, без чоловіка. Обидві вже давно одружені та мають своїх дітей. Лише у п’ятдесят років я налагодила своє особисте життя, познайомилася з чоловіком мого віку, вдівець, діти теж вже дорослі.
Рік ми спілкувалися як друзі, потім зрозуміли, що хочемо зустріти старість разом. Напевно, я мала зрозуміти, ще по першому вечору, який ми провели всі разом, що дочки його не приймуть. Вони трималися холодно, ставили багато некоректних питань.
Мій переїзд з квартири в його приватний будинок спочатку сприйняли в багнети, але потім відтанули та навіть стали приходити в гості.
Коли він зробив мені пропозицію з квітами, з обручкою, я ніби мала радіти, але не змогла. Бо розуміла, що моїм дочкам це не сподобається. Момент це не зіпсувало, я збрехала, що просто перехвилювалася, пропозицію, звісно, прийняла.
За черговою вечерею ми повідомили їм про свої заручини та про те, що вінчатимемось у церкві. Мої страхи підтвердились, дочки були проти. Виявляється, старша зібралася планувати другу дитину та сподівалася на мою допомогу; молодша з чоловіком зібралися у відпустку без дітей, і теж сподівались на мене. Та й взагалі вони думали, що я “нагуляюсь” і повернуся назад у квартиру.
Мого нового чоловіка вони приймати не хочуть і вважають, що він просто хоче відібрати у мене квартиру. Ось тільки він має свій автосервіс, він купив квартири своїм двом дітям. Йому моя житлоплоща взагалі не здалася.
Мені було вилито багато претензій, що я надто яскраво фарбуюся, одягаюсь і взагалі мені вже 53, а я все намагаюся молодитись. Ось тільки все це не їхнім коштом. Гроші, знову ж таки, давав мій коханий, на одяг та на косметику, він оплачує мені манікюр та косметолога.
Так, я почала мати кращий вигляд, але ніколи б не подумала, що це злочин. Наш з ним шлюб, вони взагалі висміяли, і сказали, що наречена з мене ніяка і я смішно виглядатиму в білій сукні. Мені, як виявилося, мало бути за це соромно.
Звичайно, ми дуже посварилися, не розмовляємо одна з одною вже місяць. Та мені й не дуже хочеться тепер. Найжахливіше, що його діти такої самої думки. Вони вважають мене легковажною і думають, що я хочу відібрати в нього його гроші та будинок.
Ми обидва засмучені, нас підтримала тільки моя подруга та його племінник, решта всіх крутять пальцем біля скроні. Скоро дата весілля, а нам навіть запросити нема кого. Вирішили, що і святкувати особливо не будемо, після вінчання одразу поїдемо відпочивати.
Сукню замовила в інтернеті, бо боюся йти в салон і зустріти такі ж осудливі погляди. Страшенно боюся дня, коли треба буде йти його приміряти. З дочками я так і не примирилася, думаю відписати їм квартиру, щоб вони хоча б у цьому плані заспокоїлися.
Я хотіла б сказати, що не засмучена тим, що відбувається, але я дуже засмучена. Як і мій майбутній чоловік, він навіть пропонував усе скасувати, аби помиритися з дітьми. Але мені здається, що ми обидва зробимо величезну помилку, якщо будемо танцювати під їхню дудку.
Я сподіваюся, що все буде добре і наші діти нарешті наберуться розуму та поваги щодо нашого рішення.
КІНЕЦЬ.