Софія Павлівна була незадоволена. Стільки років квартира по сусідству з нею стояла пуста. Була для Софії Павлівни тиша та гладь, та божа благодать, а тут на тобі – в’їхали туди мешканці.

Та ще які! Не якісь поважні пенсіонери, як сама Софія Павлівна, а пара молодят, яким років, мабуть, по двадцять. Шуму тепер від них буде!

Щоправда, поки що нові мешканці особливо не галасували, що Софію Павлівну дратувало і змушувало активно прислухатися. У порядну молодь, яка одружується у двадцять років, Софія Павлівна не вірила. Вона була переконана, що нові сусіди просто готують якусь масштабну підлість.

Стіни у будинку представляли більше декоративну функцію, тому що чути через них було все до останнього чіха. Це полегшувало Софії Павлівни заняття з підслуховування.

Вона вже була в курсі, якого кольору у сусідів килим, тому що дівчина голосно пояснювала чоловікові, що килим треба підбирати під колір кота, щоб не було так видно дратівливу вовну кота. А кіт у них сірого кольору, отже, і килим потрібен такий самий.

Знала Софія Павлівна і де працюють молоді. Вони часто обговорювали свою роботу, але з їхніх розмов Софія Павлівна мало що розуміла.

Чоловік, здається, вантажник, бо він із якимось залізом в офісі розбирається, а дружина начебто як ветеринар, причому якийсь вузькоспрямований, бо здебільшого працює з козлами та дятлами. Хоча ось по чоловіку точно не скажеш, що він вантажник, на такого дмухнеш та перебити можна. Бачила його Софія Павлівна, ще здивувалась, у чому там взагалі душа тримається.

Підслуховування за молодими давно вже стало для Софії Павлівни якоюсь звичкою, як перегляд вечірніх новин. Вона чекала, що сусіди зроблять щось таке й нарвуться на скандал, який Софія Павлівна планувала вже не перший місяць. Вона що, даремно готувалася, чи що?

Цей вечір не став винятком. Софія Павлівна затишно розташувалася в кріслі біля стіни, налила собі чай, запаслася печивом і приготувалася слухати, що там у молодих за день сталося. Особливо Софію Павлівну цікавило, чи звільнилася поганка Свєтка, яка начальниця дружини та через яку цій самій дружині й доводиться дуже часто працювати з козлами.

Але цього вечора відбувалося якесь дивне копошіння, яке Софію Павлівну дуже зацікавило. Молодята перемовлялися якимись окремими фразами, частина з яких перекривалася шарудінням та іншим звуковим супроводом.

– Так, зняв? Чудово! Тепер бери ось це й натягуй, – раптом чітко й голосно пролунав голос дівчини, змусивши Софію Павлівну здригнутися та відскочити від стіни.

– Натягнув? Добре. А чого ти так радісно посміхаєшся? Найскладніше ще попереду. Треба ось це засунути в ось це. І не дивись на мене так, це твій подружній обов’язок. Я що, заміж виходила, щоб усе самі робити? – знову пролунав голос дівчини.

Софія Павлівна рясно почервоніла. Звичайно, сусіди одружені, але за часів самої Софії Павлівни такі речі, як подружній обов’язок, обговорювалися пошепки та під ковдрою, а тут голосно на всю квартиру.

– Сором який! – обурилася Софія Павлівна і приклала вухо до стіни.

– Давай я триматиму, а ти засовуй. Чому – чому! Бо в тебе руки довші! Ну, куди ти його впоперек зібрався пхати? – продовжував обурюватись жіночий голос.

Софія Павлівна застигла з повним ротом печива, боячись зайвого разу посунути щелепою і щось не почути за хрускотом ласощів.

До чого тут руки? Як можна пхати впоперек? Весь життєвий досвід Софії Павлівни казав, що таке неможливо.

Звичайно, за давністю років деякі деталі цього процесу їй могли й забутись, але не настільки ж! Софія Павлівна крутила думку і так, і так, але картинка в неї не складалася.

– Ну, куди ти пхнеш?! – обурилася дівчина.

– Та почекай ти! Нікуди я не пхаю, я дірку знайти не можу! О, ось вона! Я просто думав, що вона на блискавці, – пролунав радісний вигук чоловіка.

Почуте шокувало Софію Павлівну. Це що, у молоді зараз мода така, щоби на блискавці? А як…

– Не проходить. Котику, може ти всередину залізеш і там розправиш? Давай, лізь, я тримаю. Ну ти спершу одну руку сунь, а потім вже голову, а то порвеш, а мені зашивай!

Софія Павлівна таки подавилася печивом. У її голові крутилися зовсім дивні думки та образи.

– О так! Ти зробив це, ти мій герой! Тепер вилазь потихеньку, я притримаю. Котику, ну я ж просила акуратніше! Ну ось! Порвав!

Тепер звідти все вивалюватиметься, щоночі заправляти доведеться! – обурювався жіночий голос.

Софія Павлівна вирішила, що з неї вистачить, мабуть. Вона відставила від себе вазу з печивом, піднялася і по стінці вирушила на кухню пити серцеві краплі. Світ відкрився їй з якогось страшного боку.

А в сусідній квартирі молодята раділи, що перемогли у нерівній боротьбі з підковдрою, нехай навіть і порвали її трішки.

КІНЕЦЬ.