Півтора десятки років тому я допомагав своєму знайомому розібрати квартиру його батька від мотлоху. Батька не стало від дуже тяжкої хвороби.

Знайомий жив за кордоном і повернувся, як тільки дізнався про хворобу. Але було пізно щось робити, минуло близько двох тижнів і батька не стало.

А ще його батько довгі роки страждав на досить рідкісний розлад – патологічне накопичення. Це виявлялося в тому, що в трикімнатній квартирі, де він жив, не залишилося ні п’ятачка, де б не лежав якийсь мотлох до самої стелі.

Коли ми розбирали завали, довелося найняти кількох робітників і зробити шість чи сім походів на звалище вантажівкою, причому щоразу машина була завантажена догори. Знайомий мені поскаржився, що у його батька цяпроблема виникла вже давно.

Якось, багато років тому він помітив, що батько підібрав на вулиці аркуш паперу. У них відбувся приблизно такий діалог:

— Навіщо тобі цей аркуш паперу?

— Раптом треба щось записати?

— То ж на ньому щось надруковано!

— На одній стороні, але інша ж – чиста!

Цій логіці важко було щось протиставити. Але те, що починалося, як дивацтво, згодом призвело до серйозної проблеми. Розбираючи завали в квартирі, я зробив неприємне відкриття і, можливо, знайшов причину того, чому не стало господаря, непримітну на вигляд металеву скриньку.

Але я, маючи за плечима життєвий досвід, був добре обізнаний з його вмістом – там були контрольні джерела небезпечних речовин, які використовувалися для калібрування приладів. Як це добро потрапило до батька мого приятеля, так і залишилося невідомим, але для утилізації довелося викликати компетентні органи. Ось так, не тягніть у дім будь-що.

Але зараз, через багато років, я став помічати схожі проблеми у собі. Ні, я не підбираю вулицями будь-яку нісенітницю і не тягну її в будинок. Поки що.

Але мені дуже важко розлучитися зі старими речами. Я просто не можу нічого викинути.

Навіть найнепотрібнішу річ я розглядаю з погляду, а як ще її можна було б використати? Нехай полежить у гаражі.

Гараж у мене великий. На два автомобілі. Але я ним не користуюсь – машина ночує під вікнами.

А навіщо вона потрібна, якщо за нею треба їхати до гаража через півміста? Але гараж почав нагадувати квартиру батька мого приятеля.

Пройти через завали можна було лише боком і те не скрізь. Нарешті я наважився.

Покликав сусідів по гаражному кооперативу і найняв вантажівку. За кілька годин у гаражі залишилися лише полиці та інструмент.

Все інше або виїхало на смітник або було роздано сусідам. Цікаво, я позбувся розладу (а це, безперечно, були його ознаки)? Якщо так, то чи надовго?

Яка цікава залізця валяється – якийсь привід із шматком черв’ячної передачі! Не знаю, навіщо це потрібно, але про всяк випадок віднесу я її в гараж.

КІНЕЦЬ.