«Здрастуйте Миколо Ігоровичу! Мене звуть Наталя. Ви мені можете не повірити, але я ваша дочка. Моя мама – Світлана, ваша однокурсниця по інституту, народила мене від вас двадцять років тому, але вам нічого не сказала.

Виховувала мене бабуся, але я завжди мріяла побачити свого батька.

Мама нещодавно зізналася, що ви мій тато, я почала шукати вас і сподіваюся, що знайшла. Мені від вас нічого не потрібно, тільки б просто побачити вас, якщо є така можливість…»

Микола хмикнув і хотів видалити це повідомлення, що з’явилося на його сторінці у соціальній мережі.

Це що – спроба номер два?

Яка дивна молодь і їхні матусі! Невже вони не розуміють, що зараз усе легко перевіряється, треба тільки зробити тест.

Одного разу він уже це проходив… З’явилася одна дівчина, намагалася влаштуватися на роботу, але за співбесідою не пройшла.

Тоді вона прийшла в кабінет директора, власне до Миколи, поскаржилася на нетямущих працівників його організації, в якій вона проходила співбесіду і сказала, що вона… Його дочка!

Мами, мовляв, не стало, але перед своїм відходом вона відкрила доньці таємницю, що нібито в студентські роки вона завагітніла від Миколи.

Дівчина нічого зрозумілого не могла сказати про свою маму, крім того, що вона була студенткою у тому ж інституті, де навчався Микола. Назвала її ім’я, яке йому було невідоме й сказала, що їй від батька нічого не треба, окрім хорошої роботи.

Якщо чесно, то Микола спочатку повірив цій дівчині. Ловеласом у ті часи він був відомим, усіх своїх дівчат і не згадаєш, але все одно він захотів зробити тест.

Після цих слів приходив якийсь здоровенний хлопець, намагався «пояснити» Миколі, казав, що він засмучує свою ймовірну дочку якимись тестами…

– Ти що?! – обурювався він. – Сам не бачиш, що вона схожа на тебе?

Ані краплі не схожа… І все ж таки після вимоги тесту вони зникли з життя Миколи.

– Звикай до багатого життя, Микольцю, – сказав йому друг Андрій. – Знаєш, які іноді неймовірні речі дають великі гроші? У мене двічі з’являлися такі діти. Причому вони щиро вірили, що я їхній батько. І на що тільки їхні мами розраховували?

Ось і зараз, прочитавши повідомлення в соціальній мережі, Микола хотів негайно видалити його, але щось його зупинило. Хм, а була така Світлана ж на останньому курсі інституту в кінці весни.

У неї з Миколою був невеличкий роман і вони розбіглися.

У Світлани була дуже погана репутація легковажної дівчини, тому нічого серйозного з нею не могло бути.

І з чого раптом ця Наталя вигадала, що вона – його дочка? Світлана не зупинялася на одному хлопцеві. Жаль, звісно, дівчину, але вона напевно помиляється.

– Ларисо, ходи сюди, дещо покажу, – Микола покликав дружину до ноутбука, щоб показати це повідомлення.

– Ну може це й справді твоя дочка?

Микола розповів, якою була Світлана в інституті.

– А покажи мені всі Наталчині фотографії.

Вони розглядали знімки, шукали якісь подібності, не знайшли.

– Ну може щось у погляді є твоє й брови, чи що, – сказала Лариса.

– Все одно, відваджувати не треба дівчину, а раптом це мрія її життя побачити батька?

– Приходила до мене раз така «мрія», нібито просто шукала роботу, – усміхнувся Микола.

– Мабуть мама цієї Наталки подивилася мої фотографії, і вирішила чимось у мене поживитися.

Фото на сторінці Миколи і справді були розкішні – велика квартира, відпочинок за кордоном, свій великий бізнес.

Двадцять років про цю Наталю ні слуху, ні духу, а тут прямо з’явилася і тата бачити хоче!

– Запроси її, щоб зробити тест, ну мало що! Якщо перестане писати, все буде зрозуміло.

– А якщо приїде, думаючи, що я й справді її батько? Або з іншою метою – щоб взяти щось. Я не дуже довіряю незнайомим людям і додому її вести не хочу.

– Ну то посели її в готелі.

Лариса взагалі-то молодець. Микола полюбив її за доброту й людяність. Перша дружина була ласа на гроші, дуже жадібна і ревнива.

Розлучилися, але, оскільки був у першому шлюбі син, Микола купив їм квартиру, сина забезпечував. З Ларисою спільних дітей не було, але все може бути надалі…

– А я Наталю не в готелі поселю, а в будинку баби Насті.

– Ну навіщо такі круті заходи? Ти що – на готель не розщедришся? Потім сам себе картатимеш, якщо вона виявиться твоєю дочкою. Навіщо ж її везти в будинок баби Насті?

– А я перевірити хочу цю Наталю. Чи справді вона вірить, що є моєю дочкою…

…Будинок баби Насті – це була майже розвалена хатина бабусі Миколи, якої давно не стало.

Вона була чимось на кшталт дачі, хоча туди рідко хтось приїжджав.

Весь час була думка продати цю ділянку, але всі відтягували таку ідею – хай буде.

Колись це був добротний будинок, навіть із холодною водою й каналізацією, але згодом він став трохи пошарпаним, все треба було там лагодити, але руки не доходили…

– Микольцю, що ти таке задумав?! – ахнула дружина.

Вона не розуміла, що відбувається.

– Якщо вона обманщиця і їде по гроші, то я їй скажу, що всі ці фотографії старі. Мовляв, я збанкрутував, дружина все відібрала, працюю на двох роботах, купу аліментів плачу. От і подивимося – чия візьме!

– Тобі не здається, що це занадто?

– Ще невідомо – чия це дочка, і я чомусь певен, що зовсім не моя. Там криється якась мета заради наживи, ось побачиш…

Микола написав Наталці, що може її прийняти будь-коли. Дівчина зраділа, сказала, що може взяти відпустку на два тижні й приїхати у гості. Він зустрів її на вокзалі – це була усміхнена дівчина з рюкзаком за плечима.

– Так зараз ми сядемо на цей автобус і поїдемо додому.

– А що, у тебе машина зламалася? Я на фотографіях бачила твій джип.

Ось! Це вже ближче до теми! Правда по трошки відкривається, значить Наталчин візит не безкорисливий.

– Машини вже немає, багато чого змінилося у моєму житті. А втім, ти скоро все сама побачиш…

Вони приїхали у село. Наталка, широко відкривши очі, розглядала старезний будинок.

– Ну що – не пасує палац? – подумав Микола, посміхнувшись. – Мало позолоти?

– Бачиш, Наталю, так вийшло, що колишні дружини відібрали у мене бізнес і майно, я залишився майже ні з чим. Ось – є будинок бабусі, правда пилюка тут.

– Нічого, я приберу! А де тут віничок і ганчірка? Я швидко. Бабуся привчила мене до праці. А ще я куховарити вмію, можу щось приготувати. Є продукти? А ні, то я можу збігати, купити…

– Так, є, тут у пакеті, я купив.

Не розгадати цю дівчину. Чи вона досвідчена обманщиця і все прорахувала на десять кроків уперед, чи й справді наївна дитина?! Микола дивився, як Наталя порається у хаті, і, здавалося, такі умови для неї звичні.

– А з чого ти взяла, що саме я твій батько?

– Справа в тому, що моя мама не особливо перебірлива у чоловіках, вона сама мені зізналася. Проте вона досі така.

Все життя я вважала Петра за свого батька – це ще один студент вашого інституту. Він, наче й не заперечував, але з мамою не одружився, як дочку мене не прийняв, вічно ховався.

А нещодавно він зажадав тест на батьківство, і він виявився негативним, що мене дуже здивувало.

Ось мама мені й зізналася, що ви можете бути моїм татом. Хочете – також можемо зробити тест. Щоправда, це дорого, але я маю трохи грошей…

Бідолашна дівчинка, схоже вона не бреше! Але знаючи її матір, скільки їй ще тестів потрібно буде зробити? Сумно, звісно…

– Ось що, Наталю, я сьогодні йду в ніч на роботу. І взагалі – я багато працюю, цей тиждень весь нічний. Я маю трохи заощаджень, на тест вистачить. Завтра я повернуся, і ми поїдемо у місто на аналіз. Не боїшся тут одна залишатися? Люди тут добрі всі, тихі, переважно пенсіонери.

– Ні, ані краплі не боюся, я сама з села!

– А може мені тобі готель якийсь зняти? Давай поїдемо у місто.

– Не хочу, тут повітря чистіше і до тебе ближче.

Зробили тест. Микола щодня приїжджав у село поспілкуватися з Наталкою. Його постійно брала совість – навіть якщо ця дівчинка не його дочка, то все одно якось шкода її. Дві ночі він переживав, розповідаючи дружині про все.

– Ну чого ж ти тягнеш. Їдь, забери її з того села, все чесно розкажи.

На третій день Микола все ж таки зважився, тільки в хатині замість Наталі він побачив на столі листа від неї.

«Шановний Миколо Ігоровичу! Я вам чомусь не могла додзвонитися, але мені треба терміново їхати – бабуся заслабла. Результатів тесту мені не дочекатися, але я шкодую, що вам довелося витратитись зі своїх заощаджень, тому залишила вам, що могла. Якщо що – пишіть мені, чи дзвоніть».

На столі під листом лежало три тисячі гривень…

Миколі раптом стало соромно за всю цю виставу, що він влаштував, але тоді вона йому здавалася найвірнішим рішенням. Та ще гірше стало, коли тест… Підтвердив його батьківство!

– Ну от, а ти все переживав, що тебе обберуть, – сказала Лариса.

– Хто ж знав, що вона справді моя дочка! А якби ні?!

Микола написав велике повідомлення Наталці з каяттям, пояснив, чому він це зробив. Наталя йому одразу передзвонила:

– Тату, я рада, що ти нічого не втратив. Але мені справді нічого від тебе не потрібно, головне, що я тебе побачила й переконалася, що ти мій батько.

– Ні, люба, дай мені номер картки, я маю повернути тобі хоча б ті три тисячі…

Звісно, Микола надіслав більше, набагато більше.

Він сказав доньці, що якщо та чогось потребуватиме, то нехай звертається, не соромиться, але Наталя мабуть не звикла скаржитися й просити.

Тоді Микола проявляв власну ініціативу, хоча б на свята.

Незабаром Наталя збирається заміж і обіцяє приїхати до нього з нареченим перед весіллям.

Приймуть її, звісно, вже з розмахом, а не в тій старій хатці через яку Миколі досі дуже соромно…

КІНЕЦЬ.