Мама перейшла всі межі в любові до моєї старшої сестри. Мало мені було, що постійно в нас Олена у всьому найкраща і всім приклад, так тепер мама ще вирішила зробити життя коханої дочки зовсім ідеально, вмовляючи мене поступитися сестрі своїм нареченим. Наче це місце на дивані, а не жива людина.

У нас із сестрою різниця у шість років. Зазвичай усі скаржаться, що все кохання дістається молодшим дітям, а в нашому випадку все навпаки. У нас батьки до божевілля люблять старшу дочку, мою сестру Олену, а я так, мабуть, для масовки.

Мені завжди в приклад ставили старшу сестру, з самого раннього віку я мала рівнятися на нашу розумницю-красуню Олену. Вона ж і мамі перша помічниця, і в школі навчається чудово, і на всі гуртки встигає, і взагалі золота дитина. Щоб мені добитися похвали від батьків, треба було не просто дотягнутися до результатів сестри, а й перевершити їх, чого в мене ніколи не виходило.

Сестра чудово усвідомлювала свою перевагу, ходила із задертим носом і на мене звертала уваги не більше, ніж на пилюку в кутку.

Міс досконалість, прямо. Можливо, якби вона не була такою залюбленою батьками та зарозуміла, у мене було б до неї інше ставлення, навіть з урахуванням до неї ставлення батьків. Але ж маємо те, що маємо.

Якщо в середній школі в мене була якась надія досягти висот Олени, а то й перестрибнути її, то потім я зрозуміла, що все марно.

Щоб я не зробила, досягнення сестри завжди здаватимуться батькам більш значущими та грандіозними. І мене відпустило.

Я припинила комусь щось доводити, просто жила так, як живеться. У цьому були свої плюси. Увага батьків завжди була зосереджена на сестрі, тому на мене її вже не вистачало. Мене майже не лаяли за оцінки, просто хитали головою і згадували, що Оленка вчилася набагато краще. А ще на мене не тиснули, куди мені вступати. Свою професію я також обрала сама.

Олена після університету повернулася до батьківського дому, а я після школи поїхала і більше з мамою та татом не жила. Спочатку гуртожиток, потім винаймала квартиру з подружками, зараз ми живемо з моїм нареченим разом.

Додому я приїжджала нечасто, робити мені там було нічого. Слухати про чергове досягнення сестри я могла і телефоном. Я знала, що Олена купила квартиру в іпотеку, але продовжує жити із батьками.

– Така розумничка, квартиру взяла, зараз здає, з тих грошей платить іпотеку, ще й нам із батьком допомагає, – щебетала мама.

Ну так, крім Олени ж до цього ніхто не здогадався – як це так, здавати іпотечну квартиру, щоб полегшити собі платіж? Про допомогу батькам теж дивне твердження – вони живуть разом, логічно, що сестра купує продукти та скидається на комуналку.

Якби я жила з ними, то робила так само.

Мої новини маму не дуже цікавили, тому я ними й не ділилася ніколи. Так, основними віхами – вступила, закінчила, знайшла роботу. Без деталей та подробиць. Та й до чого вони, якщо ти щось розповідаєш, а тобі перебивають зі словами “ось ти сказала, і я згадала: а в Олени…”.

Тому про те, що я маю нареченого, мама дізналася, коли вже була подана заява до РАГСу. Здивувалася, привітала та перевела тему розмови. Дуже приємно, дякую, мамо.

Я б, напевно, і не почала говорити про своє заміжжя, адже все одно святкувати не збиралися, так, удвох до ресторану сходити. Але наречений у мене дещо старомодний, тому він наполіг на знайомстві з моїми батьками. Типу, це якось дивно одружитись, але не бути знайомим з батьками своєї другої половинки.

Своїм батькам мене наречений представив ще на стадії наших цукерково-букетних стосунків. Прекрасні люди, що я можу сказати.

Тепер мені треба було якось знайомити майже чоловіка зі своїми. Для цього довелося дати йому невеликий екскурс в історію наших сімейних стосунків та культ особистості Олени.

Наречений посміявся, коли я заявила про культ особистості, сказав, що згущую фарби. Ах, якби. Але розповівши вступну частину до кінця, я зателефонувала і повідомила батьків, що ми приїдемо. Мені відповіли, що на нас чекають, і ми поїхали.

Нас зустріли традиційним застіллям, батьки навіть були милими та не так часто згадували про мої провали та досягнення сестри.

Що було дивно, до речі, зазвичай це їхня улюблена застільна розвага. Загалом нормально посиділи, а потім почали розташовуватись на ніч.

Наречений вирубався майже миттєво, бо до батьків ми їхали машиною, і він був за кермом. Я ж пішла допомогти помити посуд. Не все ж тільки ідеальній Олені допомагати. Її, до речі, на кухні не було. А ось мама поводилася якось дивно.

Коли ж посудом було покінчено, мати запропонувала випити чаю на сон майбутній. Я не відмовилася, а мама налила чай, і почала якусь дивну розмову ні про що. Я спершу її підтримувала, а потім зрозуміла, що очі вже злипаються, тому допила чай, попрощалася з мамою, хотіла вже підвестися, як вона мене зупинила.

– Я ось про що поговорити хотіла… Ось у твоєї сестри все є – і розумна, і гарна, і з квартирою, а із чоловіками не щастить. Один “краще” за іншого! Вона така довірлива, ось на неї різні типи й злітаються. А твій хлопець хороший. І серйозний, і з освітою, і симпатичний, он і машина своя є. Ну яка б вони з Оленою гарна пара були! Може, поступишся сестрі?

Сон як рукою зняло. Я навіть себе вщипнула, щоб зрозуміти, що я точно не сплю.

– Тебе не бентежить, що ми про живу людину говоримо, у якої свої смаки, думки, почуття? – видавила з себе я.

– Та що почуття, – відмахнулася мама. – Ти ж бачила, як він на Олену дивився, як вино їй підливав? Ти відійдеш – будуть і почуття.

А мій наречений ніяк особливо на Олену не дивився. А вино він і мамі підливав, бо вихована людина, яка знає, як доглядати жінку за столом. Але ж мама завжди бачила те, що хотіла. А тут вона бачила готового нареченого для коханої доньки. Він у мене насправді такий, як вона його описала.

Відповіла я мамі досить різко, можливо навіть з матом, я точно не пам’ятаю. А вранці, як тільки наречений прокинувся, попрощалася з батьками та ми поїхали, хоч планували гостювати кілька днів. Причину такого швидкого від’їзду я пояснила йому вже дорогою. Він навіть зупинився і спершу якось не повірив. Але я була така знервована, що повірити довелося.

Наречений тільки пальцем біля скроні покрутив, і ми поїхали далі, а от в мене ще довго кипіло. Хоча начебто мала звикнути, що все краще мама намагається підсунути Олені, але всьому ж має бути межа.

КІНЕЦЬ.