Є одна дуже хороша мудрість, перш ніж витрачати час на те, щоб змінити щось у своєму житті, варто добре подумати, а чи потрібно то вам: чи потрібна вона тобі?

Можливо простіше дорожити чимось іншим? Дуже часто міцні відносини обриваються через обман. Люди намагаються повернути тих, хто їх зрадив.

Я особисто переконана: зрадник ніколи не виправиться. Тільки ось всі намагаються спростувати цю мудрість, і мій син один з цих людей. В одну річку не ввійдеш, а якщо спробуєш, то в трясовину затягне. Такою трясовиною для мого сина стала Ольга.

Вона добре вчилася, займалася в самодіяльності і це при її батьках, які славилися не дуже добре. Батько любив сивеньку, а мати працювала дояркою, я навіть її жаліла через таку сім’ї.

Вона була старшою дочкою в великій родині, але всюди встигала, з ранку корову виводила в поле, постійно то на полі її бачила, то на городі.

Мій син почав з нею зустрічатися, казав що дуже гарна дівчина. Я була далеко не в захваті від цього, але що накажете в такій ситуації зробити матері, хіба мене тоді хтось слухався?

Були сварки, він казав, що кохає її і вони будуть разом все життя. Як тільки я не намагалася його вмовити – марно! У розпачі навіть ходила до неї додому, вмовляла залишити мого сина.

Така актриса – плакала у мене на плечах, трохи сама я тоді не розплакалася. Я вирішила, що нехай самі розбираються, хоча черв’ячок сумніву у мене залишився на душі. Думала пройде з віком, і діти порозумнішають.

Все було непогано, вони якийсь час зустрічалися. Коли сина в армію забирали вона так щиро тоді плакала, обіцяла писати і дочекатися коханого, як би там не склалося.

Спершу все було нормально, вона до нас заглядала періодично, дізнавалася чи немає листа від Володимира.

І тут, несподівано, я отримала лист, де син питав, як там Ольга. Уявіть моє здивування, коли через день я побачила, як вона сидить і “воркує” в кафе з сусідом Романом. Здається вона передумала стільки чекати мого сина, побачивши, що давній залицяльник пішов в гору, заробляв він непогано на той час. Він на неї давно задивлявся, а тут така нагода.

Я не стерпіла тоді, підійшла і все сказала, що думала їй. А Роман теж хороший, ще й нагримав на мене. Вже потім, мені знайомі з роботи розповіли, що її і раніше з моїм сусідом Романом бачили, але не хотіли казати нічого, лізти в нашу родину.

Через місяць Роман одружився з Ольгою. Бачила я з вікна як вони гуляли на весіллі. Синові все написала, а він ні в яку, вірити не хотів в усе це, шукав виправдань вчинку своєї нареченої.

Коли повернувся син з армії, нічого не сталося. Знайшлися добрі люди, пояснили йому як справа була насправді. Син не захотів бути посміховиськом і бачити через паркан ту яку так щиро кохав стільки років, тому поїхав в місто.

Потихеньку все у нас затихло, забулося, дівка народила першу, потім другу дитину. Роман по суті непоганий хлопець, працьовитий, сильний. Тільки ось рік тому у нього почалися проблеми.

Через що – не знаю, але подейкують Ольга гуляти почала. Під Новий рік справа дійшла до того, що вони розійшлися, а сама Ольга пішла і далі гуляти та веселитися.

Ось і Володимир, дізнавшись, що Ольга знову сама живе, вирішив повернути втрачене своє кохання, адже глибоко в душі плекав надію, що вона повернеться до нього.

Син вирішив кинути роботу в місті, і зайнятися сільським господарством у нас. Слів не знайду як відмовити, він звичайно роботи не боїться, але щоб грошей гарних заробити треба не руки, а голову. Я хоч і сумувала за ним, але йому там краще було, село зникає, який тут бізнес?

Спершу вони просто зустрічалися, син дітям Ольги подаруночки завжди носив, ніби хотів підтримати бідолаху. А що її підтримувати, співчуваючих багато, і так живе непогано.

А недавно син порадував мене так, що ледве не впала – онук каже буде! Вона йому зраджувала, а тепер знову просить довіриться – не розумію я чоловіків, які з подібним готові миритися.

А вже чиє дитя – один Бог знає. Я йому кажу, запиши вже на себе, раз ти мене не хочеш слухати, допомагай дитині грошима, але навіщо брати відповідальність на себе за чужих дітей, ти ж життя собі так зіпсуєш? Вся родина йому про це говорить, але він ніби не чує нікого, або не хоче чути.

Мені на роботу тепер ходити соромно, посміхаються пліткарки, радіють. Ніби як співчувають мені, кажуть, що все виправитися як дитина з’явиться. І сказати їм нічого, сама винна. А кому що я скажу, хто ж мене послухає?

КІНЕЦЬ.