Рік тому потоваришувала з одним гарним хлопцем на ім’я Мансур із Туреччини. Говорили про різне, веселилися (без напоїв, бо ні я, ні він не п’ємо). Загалом було добре, і про почуття не могло бути й мови.

Але пізніше я все ж таки знайшла свою пару, вірніше він знайшов мене. Його звуть Руслан, він не грубий, спортсмен, хоч і не має великої мускулатури, зате статура ідеальна.

Зовні він може і не гарний, але симпатичний. Робота є, хоч і непогана, але нормальна.

До «піжонів, що пускає пилюку в очі молодим дівчатам, не відноситься, я в цьому переконалася з часом, і мені це подобається в ньому. Руслан у мене закохався першим.

Ні, він не вішався на мене і не чіплявся з проханнями, але дав мені це зрозуміти натяками. В результаті я почала відповідати йому взаємністю.

Весілля, доки я не закінчу університет, не плануємо, але нам приємно одне з одним.
Однак нещодавно Мансур, як я подумала, також закохався в мене.

Дійшло до того, що він запропонував мені «віртуальне кохання». Зрозуміло, я відмовилася, пославшись на те, що мені не цікаво спілкуватись віртуально.

Закохуватися я можу, але близькість ще не означає кохання. Мансур зізнався, що не вірить у кохання, тільки в симпатію, сам любити не може тепер.

Виявилося, що він був для дівчат завжди тільки другом, вислуховував їхні проблеми і давав поради і тепер страждає на комплекс неповноцінності. З ним раніше мало хто спілкувався, не вірить у себе та комплексує.

Я вирішила його хоч трохи підбадьорити, сказавши, що в нього ще все попереду. Дружбу нашу ми таки продовжили, але для мене дуже важливі стосунки з Русланом.

Здавалося, все позаду, але Мансур все одно хоче бачити відверті фото зі мною та збирається, незважаючи на мої відмовки та попередження, скинути мені такі самі свої фото. З Русланом відносини, як і раніше, відмінні, і я боюся, що якщо він дізнається про це, то наші відносини можуть зіпсуватися.

Але й образити Мансура не хочу, адже як просто друг, він зовсім непоганий. Не можу відмовитися від спілкування з ним.

КІНЕЦЬ.