Мої батьки давно розлучилися, я тоді була ще школяркою. Судячи з чуток, мати зрадила батькові з його другом, і він дуже розлютився через це. Моя ж думка, що вони за роки спільного життя просто набридли один одному

Мої батьки давно розлучилися, я тоді була ще школяркою. Судячи з чуток, мати зрадила батькові з його другом, і він дуже розлютився через це. Моя ж думка, що вони за роки спільного життя просто набридли один одному.

Батько навіть поїхав до іншої країни, аби не бачити та не чути матір. Але треба віддати йому належне: при розлученні він ні на що не претендував. Він забрав із собою ту суму грошей, яку накопичив, працюючи пілотом. Нам із мамою дістався будинок. Всі документи тато залишив матері, я б сказала, що він буквально кинув їх їй в обличчя, коли йшов.

Понад двадцять років ми живемо удвох із мамою, оплачуємо комунальні та ні про що не переживаємо. Я була впевнена, що всі документальні питання батьки вирішили, ще під час розлучення.

Мій наречений зробив мені пропозицію, і ми збиралися одружитися. Тут постало питання про те, де нам жити. Сергій живе на орендованій квартирі, і я не бачила сенсу туди переїжджати. Треба сказати, що на нашій ділянці з мамою раніше був невеликий сарайчик.

Мати запропонувала збудувати на його місці щось на зразок тимчасового будиночка, щоб віддати великий будинок нам із Сергієм, а самій переїхати в новий маленький будиночок. Але перед початком будівництва потрібно було оформити відповідний дозвіл. Ось тут і з’ясувалося, що ні земля, ні будинок на матір не оформлені.

Річ у тому, що після розлучення, коли батько офіційно відмовився від нерухомості на користь матері, їм обом потрібно було ще кілька разів прийти до суду. Але взаємна ворожість не дозволила їм це зробити. Батько поїхав, а мати задоволена жила собі далі. У жодні інстанції вона не ходила.

Тепер, згідно із законодавством, батькам знову треба було звернутися до суду, аби довести, що нерухомість належить їм, а не державі. А, між іншим, батько вже отримав громадянство іншої країни та рідко приїжджає на батьківщину.

На щастя, нещодавно тато надіслав мені повідомлення про те, що незабаром буде проїздом у нашому місті. Він хотів побачитись.

Це було дуже доречно. Я не хотіла писати батькові про те, яка проблема виникла з нерухомістю. Вирішила, що краще повідомлю про це особисто.

За тиждень батько приїхав. Він привіз мені парфуми та золотий кулон із ланцюжком.

– У дитинстві я тебе не дуже й балував. Може, хоч зараз вийде, дочко. Я чув, що ти одружилася.

– Дякую тато. Таких подарунків мені ніхто ніколи не робив. Так, я нарешті дозріла для серйозних стосунків. Добре, що ти приїхав. Мені потрібна твоя допомога.

– Говори. У тебе із грошима проблеми? На сукню та дівич-вечір потрібно? Я допоможу, не хвилюйся.

– Та ні, що ти. Адже ми не плануємо гучних веселощів. Справа в іншому. Ми з мамою хотіли збудувати тимчасовий будиночок, пішли оформляти дозвіл і зрозуміли, що будинок і земля зараз нікому не належать.

– Ти що, жартуєш? Я все віддав твоїй матері.

– Так, я знаю, тату. Але треба було підписати ще кілька документів, а ти поїхав. Виходить, що оформлення зависло у повітрі. Потрібно починати все спочатку.

– Загалом я завтра їду. Мені ніколи цим займатися.

– Тату, невже ти не розумієш? Я можу залишитись на вулиці! Неподалік нашого будинку прокладають нову дорогу. Юрист сказав, що якщо найближчим часом ми не доведемо, що ця земля та будівля – наші, то її відбере міська рада.

– Ну, за це треба дякувати твоїй матері.

– Тату, я знаю, що у вас із мамою все було непросто і розумію, що ти досі на неї ображаєшся. Ось тільки в чому моя провина? Невже замість весільного подарунка ти хочеш, щоб я поневірялася по орендованих квартирах? Тобі просто потрібно піти до суду разом з мамою, а потім ще раз з’явитися і підтвердити колишні заяви. Зроби це заради мене, будь ласка.

– Дочко, мені, правда, треба їхати. У мене справи. Я розумію твій стан. Але поки що я не можу залишитися. Напиши мені, які документи я маю підписати, я відправлю їх в електронному вигляді. Можливо, цього буде достатньо. А тепер, вибач мені, я поспішаю.

Батько поїхав, але принаймні залишив мені надію на те, що він допоможе з переоформленням будинку. Натомість мати, коли я сказала їй про необхідність судового слухання, розкричалася і навіть дві тарілки розбила.

– Не піду я з цим козлом нікуди, навіть якщо на вулиці жити доведеться!

– Мамо, а як же я? Мені теж накажеш жити на вулиці? Адже це ти мала проконтролювати передачу майна.

– То це я у всьому винна? Ти ж нічого не знаєш! Він мені все життя зіпсував, зрадницею виставив, а сам вештався ліворуч і праворуч. Нехай котиться якомога далі та не повертається!

Після спілкування з батьками у мене склалося враження, ніби я повернулася у свої шкільні роки. Напередодні розлучення вони теж кричали, били посуд і називали одне одного останніми словами. Тоді це було схоже на сцену із мексиканського серіалу.

Через їхню давню неприязнь я могла втратити житло. Потрібно спробувати ще раз із ними поговорити. Можливо, мені вдасться переконати їх. Сподіваюся, батько знову приїде на батьківщину, а мати без істерик піде з ним до суду. Ех, ось би мені вдалося реалізувати цей план. Інакше заміжжя доведеться відкласти на невизначений термін.

КІНЕЦЬ.