Іван, мій чоловік пробував себе в бізнесі, але справи у нього йшли геть погано, замість прибутків він отримував одні збитки., тому  я прийняла рішення їхати в Італію на заробітки. Мені було 40 років. Це рішення я прийняла нелегко, довгими ночами я думала, чи правильно я роблю.

Тоді я працювала в нашій місцевій школі вчителькою молодших класів. У нас з чоловіком підростало дві донечки, а зарплата у мене була мізерною. Я все хвилювалася, що дівчат вчити прийдеться, а потім заміж видавати, а у нас з чоловіком у самих нічого немає.

Треба було щось робити, бо далі так допускати я немогла. Кілька жінок з нашого села наважилися і поїхали в Італію на заробітки, у мене теж промайнула така думка, але я її відразу відігнала, мовляв, на кого я  своїх дітей залишу.

Ми зібралися на моє свято всі разом, за столом зібралися найближчі друзі і родичі. Прийшла також  моя кума, Катерина. Вона була моєю подругою протягом багатьох років. Жила сама, бо з чоловіком давно розлучилася. Дітей у неї не було, тому вона завжди відносилася до моїх дівчаток, наче до своїх.

От Катерина і почала розповідати, що її знайома поїхала в Італію, і вже непогано почала там заробляти, борги, які мала в Україні, віддала, і зараз чоловікові і дітям почала присилати гроші. Катерина говорила і я помітила, як у мого чоловіка загорілися очі. Я знала, що у нього є борги, з якими він не може сам справитися.

І тут, кума, ніби напівжартома і каже: «А що, Маріє, може б і тобі податися в Італію. Тебе що, тут зошити твоїх учнів тримають?».

Коли гості розійшлися, Катерина знову почала розмову про заробітки, мовляв, їдь – і чоловікові допоможеш, і дітям, і собі. Не хвилюйся, за дітьми я пригляну…

Так я і опинилася в Італії. Перші гроші, які я там заробила, я віддала чоловікові на розвиток бізнесу. І треба сказати, що зовсім скоро у нього справи пішли вгору. Тепер він – власник великої фірми. Потім я присилала гроші і чоловік відбудував наш будинок, провів в дім воду, бо до того ми носили воду з криниці.

Я приїжджала додому рідко, не частіше, ніж один раз на рік, і то лише на кілька днів. Я подумала, що добре було б купити по квартирі донькам, хоча б по одній кімнаті, тому прийняла рішення ще попрацювати.

Через 5 років Катерина приїхала до мене в Італію, сказала, що теж хоче будувати будинок, тому їй потрібні гроші. Я зустріла її, знайшла першу роботу.

Але бачилися ми рідко, бо працювали далеко одна від одної. Десь приблизно через місяць мені зателефонував Іван і ошелешив, що хоче розлучення. Пояснення його були плутаними, але він твердо вирішив, що нам треба розходитися.

Наші доньки на той час вже вчилися в університеті. Старша почала натякати, що має хлопця і не проти виходити заміж.Втримати чоловіка на відстані я не могла, тому ми розлучилися.

Мені було прикро, я не розуміла причини, поки донька мені не відкрила очі. Виявляється, усі ці роки у мого чоловіка Івана і куми Катерини був роман.

А тепер, коли діти виросли, він надумав йти до неї. От вона і вирішила будинок будувати, гроші висилала моєму чоловікові, а він вкладав їх у справу.

Катерина в Італії була лише 4 роки. Заробила необхідну суму і повернулася додому, у сімейне гніздечко, яке звив для них мій чоловік.

Я ж залишилася за кордоном. Спочатку купила старшій доньці квартиру, потім молодшій. Загалом, я пробула в Італії 16 років. Цього літа я приїхала додому і у мене були думки залишитися і більше не їхати. У мене гарний будинок, в якому все є, що мені одній ще треба?

Але не можу я дивитися на щастя мого колишнього чоловіка і Катерини. Вони ще й умудрилися побудувати свій будинок через город, навпроти мого будинку.

Діти мають свої сім’ї, я їм не дуже потрібна, в школу повертатися в 56 років після такої тривалої перерви я теж не хочу, тому, напевно, знову повернуся в Італію, країну, яка і дала мені багато, але багато і забрала…

КІНЕЦЬ.