Ось люди кажуть “вдало вийшла заміж”, наче це щось, що робиться легко й просто. Ось йдеш ти вулицею, вся така з облізлим хвостом, з нащипаними бровами, зла, з зайвою вагою і тут багатій зупиняється біля узбіччя, виходить зі свого начищеного до блиску “Мерседеса”, падає перед тобою на коліна та в коханні зізнається. Мовляв, побачив тебе здалеку, жити без тебе не може. А ти навіть пальцем не поворухнула.

Ох, люди – люди, як же вас заздрість їсть.

Отже, ось вам історія тієї, яка вдало вийшла заміж. З перших вуст скажімо так. На реальних подіях.

Я вчилася, як проклята, на одні п’ятірки й у школі, і в університеті. Взагалі не дозволяла собі десь гуляти, ходити в кіно, випивати з друзями, заводити стосунки, закохуватися, зрештою. Я працювала на благо свого майбутнього.

Коли отримала диплом, то прийшла до усвідомлення – розуму замало, щоб здобути престижну роботу, потрібно ще й виглядати на п’ятірку. Почала займатися собою. Вкладала в себе всі свої гроші, ходила в спортзал, до косметолога, за волоссям доглядала краще, ніж доглядає моя бабуся за своїм котом.

Стиль з’явився, впевненість у ході, одяг не з ринку, а намагалась накопичувати на брендові. Звичайно, все це робила, паралельно працюючи на двох роботах, тому що гроші на все це звідкись треба брати.

І лише до двадцяти семи років я досягла того стану, в якому мені було комфортно. У мене чудова освіта, я розумна і красива, я знайду собі гідну роботу. Роботи не знайшла – знайшла чоловіка. Це із розряду “ну, так вийшло”.

Можете не вірити, але спеціально дорогими клубами я не ходила та увагу до себе не привертала. Скажу тільки одне, все почалося з бесіди, і без належної кількості знань я б цю бесіду підтримати не змогла, людина б просто не зацікавилася б.

Давайте, посмійтеся над “утриманкою”, але спробуйте самі в наш час, коли навколо стільки дівчат на будь-який смак, зацікавити дорослого, заможного чоловіка так, щоб він не просто захотів провести з вами ніч, а й задумався про серйозні стосунки.

Ми у шлюбі вже чотири роки, я не працюю, але займаюся благодійними проєктами. Так, це не те, чим варто пишатися, скажете ви. Але я пишаюся. Утриманкою себе не вважаю, бо живу в коханні та злагоді, та й чоловік проти того, щоб я працювала.

Коли сідаю у свою машину, люди самі розумієте які фразочки вигукують. А мені так смішно стає. Ви б взуття почистили зайвий раз, а то, коли в маршрутку сідаєте, бруд грудками відвалюється.

КІНЕЦЬ.