— Женю, мені доведеться ненадовго виїхати, — сказав батько, взявши руки дочки у свої — я привезу тобі гостинців, що ти хочеш?

— Сам скоріше приїжджай, татко, — заплакала Женя і вибігла з кімнати. Батько часто виїжджав у відрядження за службовим обов’язком і пора б вже було звикнути, але кожен раз Женька важко переживала від’їзд, рахуючи дні до зустрічі з батьком. Ось і цього разу треба було пережити всього тиждень …На наступний день прийшовши зі школи дівчинка виявила на кухні заплакану маму.

— Що трапилося, мамочка?

— Наш тато, він … затримається Женя, можливо надовго …Мати глянула на дочку і зрозуміла, що не в змозі сказати правду, принаймні зараз, маленька ще.

— Мама, ну як же так, адже він обіцяв!

— Не завжди ми маємо можливість виконувати свої обіцянки, донечко, навіть якщо дуже того хочемо. Біжи до себе, переберися, обід охолоне …

***

Минуло кілька років, Женька вчилася в дев’ятому класі, коли якось увечері в її кімнату тихо ввійшла мама.

— Мені потрібно буде тебе з деким познайомити, — сказала вона.

— З ким же?

— У мене є хороший друг — Анатолій, він тобі обов’язково сподобається. Завтра він прийде до нас на вечерю. Будь вдома, донечка.

Женя мовчки подивилася на матір

.— Добре мам, я буду, — сказала вона.

Анатолій Жені не сподобався відразу, начебто так, ввічливий, тактовний, позитивний, але він повністю заволодів маминою увагою, дівчина мимоволі згадала батька, заплакала і вибігла з вітальні. Відносини Жені і Анатолія вперто не складалися.

— Перехідний вік, не плач, — повторював він матері, заспокоюючи її. Анастасія сильно переживала за поведінку дочки, і одного разу, коли їй стало погано в перший раз, лише махнула рукою. На третій раз жінка зрозуміла, що щось з нею не так, не сказавши нікому нічого, поїхала в лікарню, і пройшла необхідних лікарів. Того ранку, коли лікар оголосив вердикт, вона пам’ятала як в тумані.

— Скільки мені залишилося, лікарю?— Ви ж знаєте, я не володію такими цифрами, може рік, а може …

— Я зрозуміла вас, — Настя встала, похитнулась, схопилася за стілець. Лікар скочив, щоб підтримати, але вона зробивши жест вийшла в коридор, сіла і розридалася …Увечері, за вечерею Толя уважно подивився на дружину і сказав:

— Я тебе бачив біля клініки, але ти так швидко поїхала …Настя здригнулася.

— Ти вагітна? — посміхнувся чоловік.

— Ні, це був простий візит до стоматолога, — сказала жінка і відвернулася, злякавшись, що зрадницька сльоза видасть її зараз, а розповідати про свою хворобу жінка не хотіла. Просто не змогла б засмутити своїх найближчих людей … Женя тільки почала жити із Толею, і в сім’ї запанував такий крихкий, але мир. Як же вона могла його зруйнувати? ……

Женя пішла в десятий клас коли матері не стало, а потім ще довгих два місяці Анатолій сидів біля її ліжка, годував, розповідав історії, підтримував як міг, боявся, що втратить і її …— Мені не п’ять років, дай мені спокій, — сказала одного разу Женя, одужаю.

— Ось виповниться тобі 18, залишу. А поки не можу, я обіцяв твоїй матері …

— Так толку від твоїх обіцянок? Ти обіцяв берегти маму, не вберіг, — заплакала дівчина.

— Женю, в цьому житті є речі, уберегти від яких звичайні люди не в змозі. Бачить Бог, я все робив для твоєї мами, вона була щаслива …

Як тільки дівчині виповнилося 18 років, вона зібрала речі і пішла з дому. Заощаджень мало б вистачити на пару місяців, тому Женя зняла маленьку кімнатку в комунальній квартирі і влаштувалася на роботу офіціанткою.

Незабаром дівчина познайомилася Антоном, а через місяць хлопець прийшов до неї додому з речами. Перший час Жені було все одно, що Антон не працює, цілими днями сидить вдома, а гуляє з друзями на її гроші, але незабаром у дівчини відкрилися очі.

— Може я поговорю зі своїм начальством щодо роботи для тебе? — запитала якось Женя.

— Не треба, я чекаю місце, незабаром основний співробітник піде, і я вийду, Діма обіцяв, а ми дружимо з дитячого садку, я йому довіряю, — повторював хлопець.

— Знаєш, локшину твій Діма тобі вішає, давно б взяв, Антон, нам гроші потрібні, скоро квартплату вносити, ми заборгували два місяці.

— Так позич у свого татуся, він же багатий у тебе, не відмовить, — єхидно зауважив хлопець.

— Не відмовить, та не піду я до нього ніколи. Пройшов ще один місяць, напередодні свого дня народження Женя дізналася, що чекає дитину … Антон, як дізнався, зібрав речі і пішов, без будь-яких пояснень, мовчки. Працювати Женя вже не могла, постійно крутилася голова, від запахів з кухні дівчину нудило, начальство, бачачи стан працівниці, поспішило її розрахувати …

***

— Тату …, — Анатолій не міг нічого зрозуміти зі спросоння, дзвінок у квартирі пролунав о третій годині ночі — татко, я, здається, народжую, мені страшно, приїжджай, прошу тебе.

— Хто це? Женька, ти?

— Так, запиши мою адресу — Кільцева 8, перший поверх, там одна квартира, побачиш … приїжджай скоріше, будь ласка! — схлипувала в трубку дівчина.

— Їду! Женя, я миттю!

Через 15 хвилин чоловік вже стукав у двері старої комуналки

.— Як ти тут живеш, Женька, чому не повернулася? — питав Анатолій викликаючи лікаря. З сусідньої кімнати лунали крики і пісні якоїсь підхмеленої компанії, в самій кімнатці Жені з меблів був тільки комод і старенький диван, у дівчини не було ні холодильника, ні телевізора.

— Я вже звикла, — слабо посміхнулася дівчина. — я не хотіла бути для тебе тягарем.

— Та який ж ти тягар, ти — моя дочка, нехай нерідна, але я тебе не кину ніколи, повір мені … На наступний день Женя народила міцного, здорового хлопчика. Тепер вона була спокійна, адже у малюка був крім неї ще і люблячий, турботливий дідусь. Вона сиділа, дивилася на свого сплячого синочка, він дуже сильно нагадував її маму, ті ж золотисті кучерики, ямочка на підборідді …Новоспечений дідусь був щасливий, коли взяв малюка на руки …Через кілька років Женя вийшла заміж.

Напередодні весілля Анатолій підійшов, обійняв доньку і не стримав сліз.

— Ну що ти плачеш, тато, я всього лише виходжу заміж, ми не перестанемо з тобою бачитися.

— Пробач Женя, я просто подумав про те, що знову залишуся один, я так прив’язався до тебе і до онука, — відповів батько.

— Ось, дивись, — Женя показала батькові кілька фотографій — це наш будинок, залишилося зовсім небагато, там йде ремонт. Тату, я хочу щоб ти жив з нами, і Колі відразу ж про це сказала.

— І що він?

— Він тільки за, говорить завжди мріяв про велику, дружну родину. Батько обійняв доньку вже не приховуючи сліз. Женя подивилася на нього з вдячністю, за ті кілька років, що пройшли після народження сина, Анатолій став для неї найріднішою людиною, як же вона помилялася свого часу, як мама була права …

Як ви вважаєте, Женя правильно вчинила, покликавши Анатолія жити в її будинку?

КІНЕЦЬ.