Перебуваючи під землею в метро, ​​не завжди стає зрозуміло, котра година, який зараз день … Нерідко трапляються ситуації, коли не розумієш, в якому саме місті ти знаходишся. Ось і в цьому випадку наш герой Іван на пару секунд «завис». Він згадував, де знаходиться. Пересадка за пересадкою, ескалатор, вихід …

Вирушаєш на вулицю, а тут світло. Сонце пробивається через хмари. Іван йде по тротуару, хлюпає черевиками по весняній каші зі снігу. Ось і дістався він до непоказної будівлі, де потрібно відвідати необхідний кабінет. Івана зустріла літня жінка в окулярах.

— Ні! Ми категорично проти, не довіримо вам маленьку дитину. Ваші дії тільки зіпсують нам статистику!

Іван сів, замовк. Протягом останніх трьох місяців він намагається стати опікуном свого молодшого брата. Він «воює» з органами опіки з того моменту, як йому виповнилося 18 років. Чиновникам не подобається то квартира, то робота. Вони шукають всілякі причини, щоб відмовити.

Друзі допомогли найняти іншу квартиру, а татові колеги знайшли хорошу роботу. Все повинно бути як «по маслу», але їм вічно щось не подобається. Сьогодні вони вперлися в вік. «Я ж не зможу сам себе зробити старшим!» — думав Ваня.

— Скажіть мені, Іван. Яким чином ви плануєте працювати з дитиною? Він же періодично хворіє, йому потрібно в садок … хоча і рано ще. Няню будете наймати? Так це дорого … А господарством хто буде займатися? Знайдіть дружину на допомогу і приходьте знову.

Ваня продовжував сидіти і мовчати. Він не хотів одружуватися, але хотів забрати свого брата з будинку малятка. Можливо, і одружився б … так от нема з ким …

— Чому ви мовчите, Іване?

Хлопець піднявся, пішов з кабінету. На очі накочувалися сльози. Він розумів, що брат зараз з чужими людьми, в холодному ліжку, один, маленький і безпорадний. Ні! Не здамся! Серце Вані стискалося холодним обручем, він повернувся в кабінет до суворої жінки. Хлопчину прорвало …

Ваня висловив все, що було у нього на серці. Він розповів про аварію, про втрату рідних, про те, як обіцяв мамі ніколи не кидати брата. Ваня нескінченно чекав свого повноліття. Він сказав, що одружуватися йому ще рано, потрібно працювати. Дивна жінка змінилася практично моментально. Вона стала для нього як рідна, зітхнула і сказала:

— Іди за братом, забирай …

Усі необхідні документи для опікунства були підписані …

Хлопець був дуже наполегливий, чи не так?

КІНЕЦЬ.