Мені 26 років і за спиною вже два шлюби. Я ніколи не хотіла сім’ї, але якось все виходить навпаки.

Перший шлюб через дитину, ну хто ж знав після 3-х років зустрічей, я не зрозуміла, що з себе представляє ця людина. Єдину умову не змогла виконати, не могла я втрачати освіту через декрет.

Але здобути освіту до того, як він здобуде — недозволена розкіш. Розлучилися. Син і не встиг запам’ятати, хто такий цей чоловік.

Другий чоловік — поспішне моє рішення, просто хотілося самостійності. Відразу почали жити втрьох, весілля зіграли самі, все планували, і все виходило, як хотіли.

Але все зруйнувала, як і зробила знову, я сама. Через фінансові нестабільності чоловіка почала працювати цілодобово, швидко зробила кар’єру, дарувала йому подарунки та розбавила.

Сів на шию і ніжки звісив. Ще й спільна дитина в нас не виходила. Зрештою, він подав на розлучення і пішов, наостанок образивши при дитині.

Тепер я знайшла нові стосунки, бувши самостійною, живемо із сином одні. Чоловік молодший за мене на пів року, давно живе окремо від батьків, працює цілодобово, а я вже вийшла на стабільний державний графік до 17 години вечора.

Мені подобаються його ведмежі обійми та відсутність шлюбів, та й стосунків за плечима. Але я чекаю чогось.

Невже все може вийти? Мені сподобалися перші 3 місяці віч-на-віч із сином, потім стало не вистачати чоловічої присутності поруч, і ось знайшовся він.

З сином вони поки що знайомляться і притираються. З’їжджатися, звичайно, поки що рано, та й зламана я стала, як мені здається.

Так незрозуміло і неприємно, якщо він допомагає мені фінансово, без мого прохання. Я вже знаю, де і що мені може в ньому не сподобається, а ось показати себе справжню не можу йому.

Може й не варто? Чи може порвати все, попри бажання? Мені подобається бути поруч, бути з ним, але я думаю, все колись навернеться мідним тазом. Не хочеться ще раз розчарувати себе.

КІНЕЦЬ.