Ніколи б не могла подумати, що моя єдина донька так відреагує на цю новину. Ось це так сюрприз був!

Отож, розповім трішки про себе.

Мене звати Люба, мені вже 55. Родом з невеличкого села біля Львова, Липники. Тут у мене є хата, яка дісталася від покійної матері у спадок. Вийшла заміж рано, у 19 років та народила доньку Інну. Дитина забирала весь мій час, тому толком закінчити університет я не могла та вирішила забрати документи на 3 курсі.

У нас все було добре, мій чоловік Остап гарно дбав про хату, їздив до Львова на роботу. Він працював будівельником, поки я доглядала за дитиною. Не можу сказати, що ми купалися у грошах, але на продукти та комунальні послуги вистачало.

Однак, коли Інні виповнилося 10 років, то Остапа не стало. Він мав проблеми з серцем, і останній рік себе геть кепсько почував. Ми набрали багато боргів, аби зробити операцію. Та, на жаль, нічого не допомогло. І я залишилася сама з дитиною на руках.

Тому вирішила шукати роботу. То могла попрацювати майстром манікюру, нянькою чи продавцем на базарі. Однак, коштів все одно не вистачало, бо я заробляла вкрай мало. Добре, що у нас був город та ми мали що їсти. А ось на куртку осінню чи зимові черевички довго відкладали.

Поруч з нами жив сусід, пан Василь. Він міг нам інколи допомогти, бо вдома не вистачало чоловічої руки. То дрова нарубає, кран полагодить, меблі пересуне, паркан поправить. Ну а за це я дякувала йому смачним борщиком, пампухами. Чи приготувати вечерю, зашити латку на куртці.

Якось одна сусідка запропонувала мені поїхати на заробітки у Грецію:

– Мову хіба треба англійську. То в готелі, покоївок набирають. Я того роботодавця знаю, хороша людина. Платить добре, дає кімнатку невелику. Ну ти про свою доньку подумай, треба ж їй гроші на навчання!

Інні на той час було вже 17 та вона закінчувала 11 клас. Я без вагань погодилася, адже донька хотіла навчатися у медичному університеті. А там ціни на навчання космічні, ще й конкуренція велика. Ще й Інна дозволила мені поїхати. Вона вже доросла та самостійна, може за будинком та городом дивитися. Тим паче, донька не хотіла орендувати квартиру чи жити у гуртожитку, а просто доїжджала автобусом.

Я працювала у готелі біля моря, клієнтів було багацько, залишали щедрі чайові. З часом мене підвищили до хостес. Пересилала доньці гроші, аби вона мала на що жити. Але Інна вже після 1 курсу знайшла роботу і писала семінари однокурсникам за гроші. Вона ще декілька разів влітку приїздила до мене у гості на море.

І так минуло вже 20 років.

Інна одружилася, з чоловіком переїхала у наш будинок. Зять Мирон дуже хороший, взявся за господарство. Добудував другий та третій поверхи, поставив альтанку гарну, майстерню зробив. Він виготовляє меблі на замовлення, бізнес буде прибутковий. А Інна доглядає за дітками.

Однак, я вже не ягідка та здоров’я підвело. Тому вирішила повернутися до Липників. Донька та зять дуже зраділи, а ще більше тішилися онуки. Інна змогла вийти на роботу, поки я бавилася з малюками.

І от ви думаєте, що у мене все добре. Але цього літа трапилася така пригода. Ще й на любовному фронті! До мене у гості часто приходив сусід Василь. Він також добре ладнав з дітками, ми разом гуляли. На всі свята запрошували його у гості, він купував гарні подарунки.

Я бачила, що він не просто так це робить і в нього ж до мене почуття. І чесно зізнаюся, Василь мені також подобався. Тільки було одне але – як на це відреагує донька та Мирон. Адже будуть думати, що я на старості років втратила здоровий глузд. Ще й сусіди пліткуватимуть.

Але Василь наполягав, аби ми вже почали жити разом у нього. Я нічого не мала проти, але боялася про це зізнатися доньці.

– Доню, я тут хочу поговорити…

– За мого нового тата? – посміхається Інна.

Виявляться, вона давно знала, що між мною та Василем є почуття. Я вже приготувалася слухати від неї докори та нотації.

Тепер у мене є коханий чоловік, ми живемо разом. Часто приходимо до Інни та Мирона у гості, внуки вже називають Василя “дідусю”.

Я дякую Богові за те, що у мене така мудра донька. Хоча мене не було поруч, я весь час була на заробітках. Але Інна виросла хорошою дружиною, гарною матір’ю та розумною донькою з великим серцем!

КІНЕЦЬ.