Протягом довгого часу Василь із Ганною збирали гроші на власну трикімнатну квартиру у центрі міста. Майже 7 років вони жили у тісній кімнатці у гуртожитку. Саме там на світ з’явився їх синочок — Сергій. І Василь і Ганна дуже багато працювали, аби назбирати на квартиру і залишилося ще зовсім трошки.

Саме тоді, Ганна і запропонувала свою ідею. Вона хотіла, аби матір Василя продала свій будинок у селі і переїхала у їх новеньку квартиру. Василь не одразу погодився, але згодом, все ж вирішив запитати матір.

Він приїхав до неї з подарунками і швидко розповів що і до чого. Мати насторожилася від таких слів сина. Як же покинути такий рідний дім, двір та господарство. Але згодом, вона добре подумала і вирішила, раз синові необхідна допомога, то нехай продають.

Зробили все душе швидко. Дім продали і купили нову квартиру. Маленьку кімнатку віддали бабусі, іншу — синові, а найбільшу подружжя обрало собі. З самого початку, все було навіть дуже добре. Анна завжди допомагала свекрусі, радилася з нею щодо справ. В загальному, жили дуже навіть дружно.

Але роки йшли і Анну свекруха почала дратувати. То ходить вона заголосно, то в кімнаті не прибирає, то від її кота занадто багато шерсті і у Сергійка алергія починається. Знаходилося багато причин для роздратування. І тоді, Ганна почала натякати Василеві на те, аби відправити матір у будинок пристарілих.

— Дивись, там хороший персонал, гарний сад, свіже повітря, багато ровесників. Та їй там буде весело і спокійно, не треба переживати ні за що.

Але такі перспективи не дуже тішили Василя. Він навіть і подумати не міг про те, щоб відправити рідну матір у якийсь будинок пристарілих. Але Ганна настільки почала на нього насідати, що він вирішив поговорити з матір’ю.

Старенька мовчки вислухала і сказала:

— Якщо треба, значить поїду.

Василю аж легше стало, що матір погодилась без вмовлянь. Вже за декілька днів, бабуся звільнила кімнату і переїхала до будинку пристарілих. Спочатку Василь часто відвідував матір, тому що жив неподалік.

Але згодом, справи його поглинули і він зовсім забув про матір. Згадав лише за 2 місяці. Коли він приїхав до неї, то просто не впізнав! Старенька стала зовсім сивою, худою, а її очі наповнилися сумом. Вона сиділа у сірій кімнаті і майже нічого не говорила.

Василю було дуже погано від того, що він побачив. Чоловік вирішив поділитися своїми переживанням з дружиною, але вона не стала слухати. Ганна не хотіла, щоб свекруха поверталася до них додому, тому швидко закрила цю тему.

Наступного разу, коли він зайшов до кімнати матері, вона просто лежала обличчям до стіни і нічого не говорила. Так вони просиділи мовчки 15 хвилин і Василь поїхав додому.

Через місяць, він вирішив навідати маму ще раз. Купив їй букет квітів та фрукти. Але коли він приїхав, йому повідомили, що жінка померла і попросила нікому про це не повідомляти. Сказала, що рідних у неї не лишилося…

Василь почав ридати. Він ніяк не міг пробачити собі те, що змусив рідну матір помирати у чужих стінах на самоті. Потім, він пішов додому і став швидко збирати речі. Ганна запитувала чоловіка, куди він зібрався.

— Якомога далі від тебе, — крикнув Василь і вийшов із квартири.

З того часу, він почав орендувати маленьку квартиру, багато працювати і щодня ходити до матері на могилу. Просити пробачення.

Із Ганною він ще не розлучився, але бачити її теж не бажає.

А ви б відправили рідну матір у будинок пристарілих?

КІНЕЦЬ.