Сьогодні сталася сварка із мамою на ґрунті того, що вона не любить мою молодшу доньку. Мені 32 роки, заміжня вдруге, 7 років разом.

У нас троє дітей, всі дівчатка, старші 11 років (вона від першого шлюбу), середній 2 роки та 7 місяців, молодшій півтора року (від другого шлюбу).

У сповіді йтиметься про молодшу дочку. Вона не запланована, коли дізналася про неї, дуже засмутилася, тиждень плакала, переймалася, що середня не буде потребувати моєї уваги, любові та турботи.

Були навіть думки про переривання, але через гуманні міркування передумала. А потім думала віддати сестрі, у якої не вдається завести дитину, вони з чоловіком дуже хочуть другу дитину, живуть за кордоном, є свій будинок, стабільна робота, у неї, чоловіка та сина (на той момент йому було 22 роки).

Але мій чоловік наполягав залишити дитину, я здалася. Після появи дитини не відчувала прихильності, любові але й негативних почуттів вона не викликала.

Я нічого не відчувала до неї, тільки байдужість, робила все на автоматі, бо так треба. Чоловік, який наполягав залишити дитину, теж не особливо палав до неї любов’ю, не усвідомлено ділив дітей, ніби старші для нього, а молодша, як домашня тваринка.

Поступово змирилася з думкою, що в мене тепер троє дітей, навіть почала прив’язуватися до маленької, але найбільше мене з’їдало почуття провини, за те, що я погана мати. Зараз я люблю своїх дітей більше життя, але шкода маленьку, чоловік так само.

Після розлучення ми зі старшою жили у моєї мами, тож старша — це її улюблена онука, вони навіть за темпераментом і характером схожі. Коли старшій було 4 роки, мама поїхала за кордон, пробула там 5 років, за цей час я вийшла вдруге заміж, купили із чоловіком квартиру.

Вона прилетіла, коли з’явилася друга донька, її теж застала, няньчилась рік, потім знову полетіла. А ось з молодшою її не було поряд, відповідно немає прихильності до неї.

Але проблема не в тому, що вона не любить її, а проблема в тому, що вона постійно про це говорить. Наприклад, я кажу їй: «З моїх трьох, мене тільки маленька не дратує, бо вік уже, зі старшою була молода, імпульсивна, із середньою в положенні».

На що моя мама відповідає, знаєш, з усіх твоїх трьох мене тільки маленька і дратує. Я промовчала.

До повернення додому вона неодноразово говорила, що не відчуває до дитини жодних емоцій, постійно цікавилася старшими та забувала про молодшу. Я не надавала цьому значення.

Одного разу сказала, що краще віддала б сестрі і таких моментів багато. А сьогодні не знаю, що на мене найшло, але мені стало дуже прикро за дитину, було так її шкода.

Вони захворіли і залишилися у бабусі, старша промовилася, що молодша плакала, вередувала і мама їй сказала: «Не люблю тебе, не люблю!». І ще додала, що вона тепер також.

Я мамі висловила, що це неправильно, треба розуміти, що це дитина, що вона хворіє, що так явно відокремлювати не можна, заплакала, ми зібралися і поїхали.
Не можу розібратися у собі.

Мене так накрило почуття відторгнення, розчарування, мені здається, що я готова припинити спілкування з матір’ю, хоч розумію, вона не зобов’язана любити моїх дітей. Я не зрозумію, чим це спричинено.

От якби вона всіх не любила було б навіть легше або хоча б не озвучувала постійно, що молодша нелюба. Мені навіть здається, що мати спеціально мене зачіпає, бачачи, що до молодшої я поблажливіша, може, мститься тільки не зрозумію за що.

Я не знаю що відбувається. З чим це пов’язано, як далі контактувати з нею, як поводитися?

Хто з таким стикався, може порадите чого? Перепрошую за сумбур, пишу на емоціях, сподіваючись на допомогу.

КІНЕЦЬ.