Я щось недобре запідозрила, коли свекруха мого чоловіка покликала на дачу сніг відкидати. Вони зі свекром завжди робили це самі, тому мені це було дуже дивним. Я знала, що вона буде намовляти його, щоб я нічого не чула і не знала. Коли Гнат повернувся додому, я дізналася щось недобре про зовицю

Якось знайома Поліна мені сказала:

– Ще тоді я відразу зрозуміла, що щось тут нечисто таки зовсім. Не просто ж так свекруха моя сина на дачу покликала до мене, типу допомогти десь там сніг відгорнути.

Ну яка там допомога, у них свекор завжди сам це робив, коли вони туди відпочити їздили. Навіть в хороші часи нікого не наймали, коли гроші були, все самі там робили, вважають, що ніхто краще за них то не зробить.

Просто їй треба було поговорити з сином без моєї присутності, щоб мене поряд не було і я нічого не почула. Так і виявилося, як я думала, на жаль. Була там у них сімейна рада: він, батьки та його сестра.

Приїхав ввечері і каже: “Сестра моя, Олеся, кредит буде брати!” Я мало не впала від такого повідомлення.

Молодшій сестрі чоловіка Поліни Гната, Олесі, всього 23 роки, але нічого путнього з неї до сих пір не вийшло, за словами Поліни, і навряд чи щось вийде.

– Після школи нікуди не стала вступати, уявляєш! – повідала Поліна про свою зовицю. – Рік вона просиділа просто вдома, нічого не перездала, і поступати знову нікуди не стала.

Свекор прилаштував її до свого друга секретарем на ресепшн, сиди, відповідай на різного роду дзвінки, з’єднуй з фахівцями. Так вона і пів року на роботі не протрималася, пішла: нудно, сумно, нецікаво.

– І що, так і не працює з тих пір ніде зовсім?, – поцікавилася у знайомої я.

– З минулого року працює продавцем в якомусь ТЦ, сидить у відділі з біжутерією. Покупців небагато, так, час відбуває. Зарплата копійчана, звичайно, а останні два місяці вона взагалі не працювала, і невідомо, що буде далі.

Благо, що принцеса наша живе з батьками, вони холодильник заповнюють та за квартиру платять, вона лише на себе гроші зароблені і витрачає, на одяг та гуляння. Тому якось так виходить, що на життя їй вистачає, хоча сама вона копійки заробляє.

– Почекай, так про який кредит тоді мова йде?, – вже було зовсім дивно мені.

– Ось я теж здивувалася! Але Гнат мій, чоловік, каже, зараз всім дають. І ось тут якраз починається те, заради чого його запросили на дачу. Він буде платити кредит разом з моєю зовицею, бо вона одна не впорається, ось так от.

Я йому кажу, а ти в курсі, що в такому разі тобі і доведеться виплачувати кредит самому? На твою сестру надії ніякої взагалі я не маю чомусь, вона, по-моєму, далека від реальності!

А він мені у відповідь каже: “Так, в курсі! Доведеться виплачувати. Я, – каже, – ще винен батькам за квартиру, а борги потрібно віддавати”.

Справа в тому, що Гнат і Поліна живуть в квартирі, купленій колись, в не такі важкі роки, спеціально батьками для сина, свекрами моєї знайомої.

Гнатові тоді було приблизно стільки ж, скільки зараз сестрі, а тій було років дванадцять або тринадцять.

Батьки були молодими і досить заможними, батько займався бізнесом, справи йшли добре, тому всією сім’єю жили на широку ногу.

Знайома з чоловіком своїм міняли машини та гаджети, робили ремонти, будували дачу, їздили відпочивати за кордон і з дітьми, і окремо, і сина відправляли. Двокімнатну квартиру ось купили з нагоди, для Гната.

У планах було потім, через кілька років, купити квартиру і для своєї власної доньки. З цим поки не поспішали: навіщо семи-восьмикласниці своя квартира?

За купленим житлом треба стежити, ним займатися, а морочитися зі здачею в оренду батьки не хотіли. Тому, хоча гроші і можливості були, покупку житла для дочки батьки на кілька років.

А потім ситуація змінилася зовсім, на жаль.

Доходи від татового бізнесу сильно просіли, колишніх грошей і можливостей давно вже і близько немає. Живуть батьки, звичайно, краще середньостатистичних пенсіонерів, цього у них не відняти, але про покупку квартир, і в тому числі і про закордонні вояжі, давно вже і мови не йде.

А 2020 рік, схоже, підкосив і те, що ще ледве жевріло. Батько відверто говорить, що, швидше за все, бізнес доведеться закривати, часи дуже складні, здавати міську квартиру свою в оренду і жити на дачі, яку зараз і хочуть трохи обладнати. Благо, що в попередні роки все там влаштували найкращим чином.

– Ну, Олеся, звісно, і чути не хоче про те, щоб разом з батьками переїхати жити зі столиці на дачу, – пояснює Поліна. – Просить тепер батька:

“Купуйте мені квартиру, Гнатові купили, а я що, не дочка”? Батько їй каже: “Яка квартира, мені скоро пару черевиків купити проблематично буде”. А вона: “Мені все одно, ви все мені повинні, і крапка! Ось нехай тепер Гнат мені купує!”

Гнат сам працює за наймом, в плані фінансів особливо зірок з неба не хапає. У них шестирічна дитина, і, звичайно, грошей зайвих немає, ще й часи зараз такі складні.

Завжди є, куди витратити в сім’ї свої скромні фінанси. І це точно не на квартиру сестрі, це якось дивно виглядає, на погляд моєї знайомої все.

– Але батьки йому там, на дачі, добре таки роз’яснили, – розповідає Поліна. – Мовляв, тобі квартира на халяву дісталася від нас, у свій час, тепер ти повинен допомогти купити житло сестрі!

Він тепер і сам впевнений, що повинен. Замовив довідки з роботи, для банку. А мені це навіщо, за Олесю гроші такі великі платити? Якщо вже на те пішло, могли б своє житло розширити. У нас дитина, про сина треба думати, а не про сестру. Я проти категорично!

Як повести себе в такій ситуації невістці?

А може, батьки не так уже неправі? Синові вони допомогли дуже добре свого часу, бо могли, нехай тепер і він їм допоможе?

Або це нахабство з їхнього боку: їх доросла донечка – не проблема сина?

Але тепер Поліна сказала, що ніколи не погодиться віддавати гроші за чуже житло.

Я навіть не знаю на чию сторону стати? Хто тут правий?

КІНЕЦЬ.