Ганна Миколаївна занепокоїлася, коли її онука Олена не забрала сина Олежика із дитячого садка.

Після короткої та гарячої телефонної розмови Ганна Миколаївна вирішила сама забрати хлопчика, зважаючи на те, що відповідальність переповнювала її.

У дитячому садку Олежик безневинно попросив грошей на спектакль, які Ганна неохоче дала, розуміючи, що це означає жертвувати власними потребами.

Повернувшись додому, Олена прийшла пізніше, виглядала незацікавленою у сині та безтурботною.

Під час їхньої розмови Олена як ні в чому не бувало розповіла про свій план тимчасово віддати Олежика до дитячого будинку , поки вона шукатиме роботу в іншому місті.

Засмучена, Ганна згадувала, як виховувала Олену та свою дочку, розмірковуючи про те, що в їхній родині постійно відбувалося сирітство.

Наступного дня, відвівши Олежика до дитячого садка, Ганна отримала дзвінок від Олени, яка попросила її забрати правнука.

Пізніше зненацька з’явився Борис, дідусь Олежика по батьківській лінії, який висловив жаль, що не знав про онука раніше.

Він та його дружина Тамара з радістю сприйняли свою нову роль у житті Олежика. Олена, побачивши можливість, швидко поїхала до Карпат, залишивши Олежика під опікою бабусі та дідуся.

Через три роки Ганна спокійно прасувала білизну, знаючи, що Олена влаштувалася, а Олежик перебуває у добрих руках.

Незважаючи на труднощі, вона знаходила втіху у своїй ролі прабабусі та підтримці Бориса та Тамари, які забезпечують Олежику любляче сімейне оточення.

КІНЕЦЬ.