Син вдруге одружився, і його нова дружина робить все, щоб він припинив спілкуватися з дочкою від першого шлюбу. Таке враження, що він цього не помічає. А невістка не приховує, що хоче відвадити батька від першої дитини. Говорить, що їй конкуренти не потрібні, вона сама скоро чоловікові народить.

З першою дружиною син розійшовся за їхньою спільною згодою. Не зійшлися характерами, що тут поробиш, але вони розходилися мирно, ніхто ні на кого образи не тримав. Майно поділили, за аліментами теж полюбовно домовились. Мені з онукою теж бачитися ніхто не забороняв, хоча з невісткою ми не особливо спілкувалися.

Три роки син ходив самотній, із головою в роботу поглинув, узяв іпотеку. З дочкою справно спілкувався, щотижня її забирав, гуляв із нею, грав, у відпустки вони з нею їздили, до мене приїжджали. Все було добре, дитина відчувала, що в неї є не лише мама, а й тато, і бабуся.

Коли у сина з’явилися нові стосунки, я це одразу помітила. І з одного боку зраділа, що він на собі хрест не поставив, ще ж такий молодий чоловік. А з іншого почала турбуватися, як це позначиться на онучці, все-таки нова мітла, вона по-новому й мете.

Але спочатку причин для занепокоєння не було. Син, як і раніше, приділяв час дитині, вони й до мене приїжджали. Начебто нічого не змінилося. Я ще зраділа, що син сам при своєму розумі, і жінка йому, зважаючи на все, адекватна дісталася. Але тут я прогадала.

Адекватність його жінки скінчилась одразу після того, як вона отримала штамп у паспорті. З цього часу почалися претензії, що син із донькою проводить надто багато часу. Син пішов на компроміс – почав забирати доньку раз на два тижні. Але ні про які ночівлі вже не йшлося. Там була проти нова дружина. Внучка залишалась у мене на ніч, а син їхав додому.

Мені це не сподобалося, звичайно, але у них там сім’я, тож вимога десь логічна. Мені ночівлі внучки не в тягар, ми з нею чудово ладнаємо. Я почала сама забирати внучку на вихідні, які вона проводила без батька. Мама її спокійно відпускала до мене. Та й сама дівчинка вже самостійна – їй сьомий рік іде.

Потім у сина стало не виходити бачитися з дитиною навіть раз на два тижні. То в нього справи, то захворів, то на роботу викликали. Загалом відмовки на всі випадки життя. Тепер якщо він з дитиною раз на місяць бачилася, то вже добре. Але як розповідала сама онука, вони з татом часто телефонують, а ввечері перед сном він телефоном читає їй казки.

Ось, гадаю, син молодець, знайшов вихід. Зрозуміло, що його дружина нова, воду каламутить, а він їй і слова впоперек не каже. Натомість знаходить компроміси. Головне, що дитина не відчувала себе обділеною.

Через пару місяців мені було сказано, що я можу готуватися стати бабусею вдруге – син та його дружина чекають на дитину. Я їх привітала, але нагадала синові, що не варто забувати й про те, що в нього вже є дитина. Він запевнив мене, що все під контролем.

Два тижні тому в онуки був день народження. Я зателефонувала у день свята, привітала, але приїхати не змогла, дуже погано почувалася. Приїхала із подарунком наступного дня. Дивлюся, на онучці немає обличчя. Сумна, заплакана. Запитала, що трапилося, мовчить.

– Папа обіцяв їй приїхати, але не зробив цього. А вона на нього так чекала, – пояснила мені її мама. – З вчорашнього дня плаче і без настрою.

Я була обурена, тому одразу ж, як повернувшись додому, зателефонувала синові, щоб з’ясувати, що за викрутаси він собі дозволяє.

Він виправдовувався, що дружина погано почувалась і попросила побути з нею.

– Ти, дурень, не міг на годину відлучитися? Чи померла б вона там без тебе?

– Ну вона ж чекає дитину, їй не можна хвилюватися, а якби я поїхав, вона б хвилювалася.

– А що дитина в тебе другий день плаче, бо її тато обдурив, це нормально?

Син промимрив, що з дочкою він помириться, все буде гаразд. Він сьогодні ж з’їздить і просить вибачення.

А я собі вирішила, що треба поговорити з невісткою. Дурницями вона займається, вирішила воювати з дитиною. Але розмови, як такої, не вийшло. Вона одразу перейшла у наступ.

– А чому я мушу терпіти, що мій чоловік витрачає час на когось, окрім мене? У нього взагалі сім’я є.

– Так і дочка йому не чужа людини, це його рідна дитина, з якою він взагалі не розлучався.

– Це поки. Я взагалі хочу відвадити чоловіка від цієї дитини. У нас незабаром своя дитина з’явиться. Я не хочу, щоб він витрачав увагу і сили.

І вона зовсім не соромиться цього мені говорити, не боїться, що я сину розповім. Мабуть, вона і йому це каже. Я зрозуміла, що розмовляти з нею, що об стінку горох. Але на прощання сказала, що їй варто пам’ятати, що вона у мого сина друга дружина і не факт, що остання, як і дитина. Якщо вона зараз привчить його так легко відмовлятися від дітей при розлученні, як би їй це боком потім не вийшло.

Не знаю, чи дійшло до неї щось, чи ні. Я думаю, навряд. Якщо в тридцять років мозку немає, то навряд чи він раптово з’явиться. Але я зроблю все, що в моїх силах, щоб в неї не вийшло задумане здійснити.

КІНЕЦЬ.