Уляна так образилася на чоловіка, що навіть подумує про розлучення: – Ну, не можна ж бути таким добреньким. Ось прямо, не розумний!.

Іван гарно доглядав Уляну у студентстві. Але Уляна ставилася до Івана несерйозно. Ще батьки постійно говорили: – Чоловік твій має бути людиною забезпеченою, щоб не рахувати кожну копійку. Як ми все життя прожили.

З одного боку, Уляна розуміла, що батьки мають рацію, а з іншого – дуже вже гарний Іван.

Після закінчення навчання і Іван, і Уляна влаштувалися працювати. Іван запропонував Уляні вийти за нього заміж. І тут Уляна задумалася – і хочеться їй вийти за Івана, і хочеться їй заможного чоловіка. А Іван що може запропонувати? Орендовану квартирку, потім іпотеку, відпочинок на дачі .

Уляна знайшла що відповісти:

– А ти попроси моєї руки у батьків. Ото як скажуть, так і буде.

Їй здавалося, що це гарна ідея. Батьки не стануть при Івану говорити, що він не пара їхній доньці. А навпаки, приймуть дружелюбно, так і познайомить Уляна Івана зі своїми батьками. Але батьки були категоричними, спочатку встаньте впевнено на ноги, а вже потім думайте про шлюб. І такими негарними словами говорили, що Уляні стало шкода Івана.

Того дня Уляна посварилася з батьками та пішла з дому. Через три місяці Іван з Уляною одружилися, батьки змирилися та помирилися з молодими.

Два роки жили на орендованих квартирах, працювали, мріяли, що колись будуть у них гроші, щоб купити своє житло, в якому вони виховуватимуть дітей.

Ось тільки батьки Уляни все частіше і частіше казали їй, що не за того чоловіка вона вийшла заміж: «Треба було почекати із заміжжям, знайшовся б наречений заможний. А так живеш, без грошей. Може, розлучишся?»

Уляні не подобалися ці розмови, вона любила Івана.

Однокурсник Івана запропонував йому відкрити свій бізнес. Довелося залізти у кредит. Іван звільнився з роботи і пішов із головою у бізнес. Спочатку стало з грошима зовсім погано, жили на зарплату Уляни. Потрібно було платити за квартиру, виплачувати кредит, купувати продукти. Ледве зводили кінці з кінцями.

Тоді батьки Уляни взагалі почали говорити, щоб Уляна подала на розлучення.

Але згодом бізнес став приносити прибуток. І квартиру купили, і закордон з’їздили, почали планувати дітей.

І тут прийшла мама, просити грошей купити машину.

– Не зрозуміла, – обурилася Уляна. – Тобто ви в нас не вірили, не підтримували нас, не допомагали, коли нам важко було, а тепер «дайте грошей». З чого раптом? Іван же не той чоловік, який мені потрібний.

Батьки мовчали, Іван теж промовчав. І ця тиша була зловісна, здавалося, якби хтось ще сказав хоч слово, то почалася б грандіозна сварка. Батьки просто пішли.

А за тиждень вони купили машину.

– Ти таки дав їм грошей?

– Уляна узявшись у боки стояла перед Іваном.

– Так, вони ж твої батьки, – спокійно відповів Іван.

– Забув? Вони ж тебе вважали негідним їхньої доньки. А тепер, коли гроші в тебе є, одразу добрим став, – не заспокоювалася Уляна.

– Розумієш, вони ж люблять тебе. Переживають за тебе. Хіба ти своїм майбутнім дітям не хотіла б кращого?

— Але я не говоритиму їм образливих речей, — вже сварилася Уляна.

– Там побачимо, – засміявся Іван.

– Нічого смішного немає. Ти зрадив мене. Розумієш, зрадив, – Уляна заплакала.

– Хм! Батьки за тебе переживали, а ти так віддячуєш їм. Розумієш? Зараз ти робиш неправильно, – Іван обійняв Уляну, намагаючись заспокоїти. Але вона звільнилася від обіймів і закрилася у ванній кімнаті.

«Ну, не можна ж бути таким добреньким. Ось прямо, не розумним. Розлучуся. Ось нехай із моїми батьками й живе, якщо вони такі дбайливі, за його словами», – плакала Уляна.

КІНЕЦЬ.