У свої 24 роки, з 25-річним чоловіком – наші 9-річні стосунки перетворилися на річний шлюб із 5-місячною дитиною. Ми винаймали квартиру, коли він раптом вирішив, що нам час розлучитися.

Різкість його рішення пішла за тим, як він провів ніч у друга, повернувшись о другій годині ночі. Ми з сином тимчасово оселилися у моєї матері, поверхом нижче. Після короткої розлуки ми помирилися і повернулися додому, але мир виявився недовгим.

Через 5 днів він надіслав мені повідомлення з роботи, наполягаючи, що нам потрібно розлучитися. Він пояснював, що зрозумів, мовляв, більше не має до мене почуттів, його дратують мої чудасії, і він не може підтримувати фасад щасливої родини.

Він висловлював бажання мати дітей, але не дружину, відчуваючи себе ніяково в сімейному укладі. Він обіцяв відвідувати нашого сина у вихідні та надавати фінансову підтримку. Всього за півтора тижні до цього він зізнався мені у своєму глибокому коханні.

У дні, що передували розлученню, він залишався фізично прив’язаним до мене, але водночас став уразливим і підозрілим без жодної причини. Під час переїзду його поведінка була відстороненою, говорив мало, але погодився на мою пропозицію про масаж плечей

під приводом втоми. Той самий його друг порадив мені спробувати примиритися, якщо я дорожу нашою родиною.

Однак мій чоловік, як і раніше, спілкувався з нами на дистанції, приділяючи увагу лише нашому синові і не реагуючи на інші розмови з мого боку.

Я розгублена і сумую за чоловіком. Я відчайдушно хочу зберегти нашу сім’ю, але сумніваюся, чи можливе примирення. Я лише запитую себе: що пішло не так? І з якого моменту?

КІНЕЦЬ.