Поки все було добре, колишній чоловік не згадував ні про мене, ні про дітей, а як скрутно стало, раптово згадав. Почав дзвонити, писати, навіть дітьми цікавитись. А його мама взагалі вважає, що якщо ми колись були в шлюбі, і я народила від нього дітей, то повинна перестати крутити хвостом і прийняти цю людину назад. Ми ж сім’я!

Поки все було добре, колишній чоловік не згадував ні про мене, ні про дітей, а як скрутно стало, раптово згадав. Почав дзвонити, писати, навіть дітьми цікавитись. А його мама взагалі вважає, що якщо ми колись були в шлюбі, і я народила від нього дітей, то повинна перестати крутити хвостом і прийняти цю людину назад. Ми ж сім’я!

З Вовою ми познайомилися на роботі. Я прийшла до відділу, новенька, наївна, тільки після університету, а він вже там, можна сказати, був старожилом. Хлопець швидко взяв мене під своє крило, почав щось підказувати, допомагати, потім почалися спільні походи на обід, він приносив мені вранці каву, яку купував дорогою.

Я від такої уваги мліла і розпливалася по кріслі калюжею. Мені Вова однозначно подобався, відчувалося, що він до мене відчуває симпатію.

– Ти б так не розвішувала вуха. Наш Володимир той ще ходок. У нього таких романів вже було – не порахувати, – намагалася застерегти мене колега, яка працювала там вже другий рік. Мені б прислухатися до слів розумної людини, але я собі придумала, що вона так говорить із заздрості.

Наші стосунки швидко переросли у роман. Спершу він проводжав мене до дому, потім водив на побачення, а там ми й жити разом стали. Коли це сталося, він наполіг, щоб я змінила місце роботи, щоб зайвий раз не давати привід для пліток. Я так і зробила.

А ще за півтора року ми зіграли весілля. Жили ми вже в моїй квартирі, тому питання де жити у нас не стояло. Це було дуже добре, бо я пішла в перший декрет, а потім за два роки почався другий.

Жили ми на зарплату чоловіка та допомогу від моїх батьків. Свекруха нам не допомагала, проте мало не щодня ходила і скиглила, що її бідний синочок виснажується, тягне сім’ю, а я хату висиджую. Начебто я вдома просто так сиджу і нічого не роблю, а не доглядаю двох маленьких дітей. У вирішенні питання народжувати другого, чоловік брав найактивнішу участь, він знав, на що йшов.

Коли молодшому синові виповнився рік, чоловік став частіше пропадати на роботі. Міг повернутися опівночі й у вихідні поїхати туди. Говорив, що працює багато, щоб отримати підвищення, нам же гроші у сім’ї потрібні. Ось він і намагається щосили. Щоправда, більше заробляти він чомусь не став.

Як і чим він там намагався зрозуміли через пів року, коли чоловік весело і бадьоро збирав речі для переїзду до своєї нової коханої. Нею виявилася якась дівчина, з якою він познайомився під час обіду у кафе. Звідси й усі ці затримки на роботі та інше.

– Ти сама винна. Закопалась у побуті, за собою не стежиш, зайва вага після пологів. Та й з тобою про що можна поговорити? Тільки про суміші, підгузки та тупі дитячі мультики.

Для мене це була справжнісінька зрада. Було дуже боляче, тому що я щиро кохала цього чоловіка і вірила, що у нас все буде добре, адже ми сім’я. Перебувати з чоловіком поруч було нестерпно, тож я сама подала на розлучення. Ділити нам не було чого, аліменти він обіцяв платити. На тому й розійшлися.

Якби не допомога батьків, я б не впоралась, чесно. Мало того, що було важко фізично, то ще й слова, якими кидався чоловік, дуже глибоко засіли в мозку, і про зовнішність, і про те, що я не цікава. Мамі у свій час довелося навіть жити в мене, тому що я не могла себе змусити встати з ліжка, сил не було, хотілося плакати та спати.

Але я оговталася, вже два роки я живу у статусі розлученої жінки. За цей час Вова жодного разу не приїхав до дітей, десять тисяч гривень аліментів на двох дітей перекидав мені на карту, а сам навіть не дзвонив. Його мама до онуків ходила, але рідко, особливо після нашої сварки, в якій вона навіщось намагалася мене переконати, що я сама винна утому, що чоловік пішов.

– А що ти хотіла? Чоловік любить очима, а тут, ти вже вибач, нема чого любити. Ти ж зовсім запустила себе. Адже навіть з дітьми жінки намагаються мати гарний вигляд.

Я її тоді грубо спинила, сказавши, що якщо вона ще раз порушить цю тему, то спілкування з онуками добиватиметься через суд. Вона припинила і з того часу ми спілкуємося виключно на тему дітей та погоди.

А нещодавно з’явився Вова, раптово. Став дзвонити, писати, дуже цікавитись дітьми. Я здивувалася, з чого це його прорвало через два роки тиші? Але вважаючи, що поганий мир кращий за добру сварку, почала з ним спілкуватися. Все ж таки краще, коли батько спілкується з дітьми. Тут він сам зробив перший крок, а я не почала йому відбивати бажання.

Але незабаром зрозуміла, що його не так цікавлять діти, як моє особисте життя. Він почав приходити, розпитувати мене, загравати.

Потім навіть на побачення покликав.

– Ми з тобою якось дуже погано розлучилися. Я тоді наговорив зайвого і взагалі вийшло негарно. Але я хотів би загладити свою провину.

І все це з його фірмовими посмішками, які ми вже проходили під час нашого цукерково-букетного періоду. Мама сказала, що якщо я з ним зійдусь назад, то вона зі мною перестане спілкуватися. Але я й не збиралася. Вже все перехворіло, перегоріло, а спілкуватися з ним я почала лише заради дітей. Але його ця тема цікавила менше.

Я дала Вові відмову, ясно пояснивши, що якщо хоче бачитися з дітьми, я перешкод лагодити не стану. Але сама я з ним спілкуватися не хочу, а про побачення мови взагалі йти не може. Він почав пояснювати, що я роблю дурість, сама відштовхую його, але на мене не подіяло. Вова не припиняв спроб до мене достукатися, доки я скрізь його не заблокувала.

Нещодавно дзвонила обурена свекруха. Ось від неї я й дізналася правду. Якщо коротко, то Вова одружився зі своєю німфою з багатими батьками, покинув колишню роботу, перейшов працювати до її тата. Два роки жив як сир у маслі, а потім якось випав з фавору. З дружиною він розлучився, з роботи вилетів, з однією валізою повернувся до свекрухи.

А свекрусі син що не працює вдома не потрібен. Вона звикла, що сама собі господиня, а тут Вова впав з небес на голову. Лежить на дивані, їсть і нічого не робить. Ось і було вирішено, що його треба спровадити до колишньої дружини, тобто до мене. Цього свекруха не казала, але мені й так усе було зрозуміло.

– Знаєш, усі помиляються. Але він твій чоловік, батько твоїх дітей. Ти маєш шанс повернути назад нормальну родину, а ти носом крутиш! Він же визнав, що був не правий тоді!

Відмовилася я від цього неземного щастя, від створення сім’ї зі зрадником. Але колишня свекруха не вгамовується досі. Нещодавно спіймала її на тому, що вона молодшого онука намовляла, щоб він у мене попросив тата повернути додому. Тепер бабуся з дітьми бачиться лише під моїм контролем.

КІНЕЦЬ.