Багатьом батькам, як колись і мені, не хочеться віддавати свою дитину до дитячого садка. Хтось довіряє свого няні, комусь допомагають батьки, а хтось має можливість самому бути зі своєю дитиною.

От і нам, коли з’явився син, свекруха сказала, що сидітиме з онуком, на той час вона, будучи вже пенсіонеркою, ще працювала. Але коли дійшло до справи, свекруха пробула з нашим сином лише місяць, але коли він застудився і їй довелося викликати лікаря, а потім ще й у поліклініку ходити кілька разів на різні процедури, відмовилася, сказавши, що краще працюватиме і допомагатиме нам грошима.

Довелося синові йти до садка, довго звикав, але виходу не було. Зараз навіть не хочеться згадувати, як щоранку доводилося вмовляти його, обіцяти все, що попросить, аби якось відвести його туди.

У сусідів син такий самий за віком, як і наш, але садок він не відвідував, був домашньою дитиною. У них мама могла собі дозволити не працювати доти, доки дитина не пішла до школи.

Зараз у мене ще одна дитина, дворічна донька і я в декретній відпустці, тому є можливість зібрати та проводити старшого сина до школи.

Сусіди йдуть рано на роботу і попросили мене забирати заодно та їхнього сина до школи.

І ось тут я побачила, яка різниця між тими дітьми, що ходили в садок, та домашніми. У мене син устає вранці без проблем, сам одягається, портфель зібраний ще ввечері.

Поки я одягаю доньку, він снідає, і потім ми проводжаємо його до школи і самі заразом погуляємо, і до магазину зайдемо.

Син сусідки такий важкий на підйом, що доводиться йти і будити його кілька разів, потім контролювати, щоб правильно одягнувся і поїв, все це забирає багато часу та нервів, але я не можу їм відмовити, бо в них зовсім нема кому допомогти.

І діти тут ні до чого, мабуть, і мій зараз робив би так само, якби був зі мною чи з бабусею, просто в садку з ними не возилися і навчили всьому, що треба.

І тепер, коли потрібно буде виходити мені на роботу, я навіть просити не буду свекруху, тому що вирішено, що дитина піде в дитячий садок.

КІНЕЦЬ.