Моя молодша дочка Маша не вміє прощати. Я розумію, що вже давно минули часи «один шлюб – і на все життя», але якщо люди кохають один одного, треба йти на компроміс

Моя молодша дочка Маша не вміє прощати. Я розумію, що вже давно минули часи «один шлюб – і на все життя», але якщо люди кохають один одного, треба йти на компроміс.

Я виховала трьох доньок. Дві з них вивчилися, пішли вгору кар’єрними сходами та тільки потім стали влаштовувати особисте життя. Але наша молодша, мабуть, була надто розпещена. У випускному класі вона сиділа на лавці біля будинку і, не соромлячись, у всіх на очах цілувалася зі своїм хлопцем Антоном. Їй тоді було 17, а йому 18.

Я думала, що це – перше шкільне кохання, все пройде і забудеться. Але Маша вирішила інакше.

– Мамо, ми з Антоном одружимося, – заявила мені донька.

– Марійка, ви ж зовсім молоді. Навіщо тобі заміж?

– Мамо, а може, я очікую дитину!

Я так і не зрозуміла, чи пожартувала донька, чи ні, але весілля грати довелося. Тільки через кілька місяців я зрозуміла, що її вагітність була хитрощами, що б батьки менше бубоніли.

Молодята жили з нами. Але це дуже дивний шлюб. Маша цілодобово щось майструвала, шила одяг, готувала, прала, наче заведена.

Антон підробляв вантажником. Коли він приходив додому, то просив:

– Маша, посидь зі мною, поговори. Я скучив за тобою.

– Зараз, мій любий. Ось, тільки посуд домию, білизну попрасую, зі столу витру…

У результаті, Маша лягала в ліжко тоді, коли Антон давно спав. Хоч, як не дивно, але дітки у них з’явилися. Спочатку – син Ромка, а за два роки – дочка Аня. Маша почала крутитися ще швидше. Тепер на прохання чоловіка поговорити з ним вона відповіла:

– Ти не забув, що ми маємо двох дітей? Зараз я одного нагодую, іншу – переодягну, тоді й поговоримо. Найчастіше це “потім” означало “ніколи”. Антон мовчки терпів, чекав, але все залишалося так само.

Згодом з хлопцем стала фліртувати Машина подруга. Як з’ясувалося потім, вона говорила Антонові, які у нього сильні руки, уважно слухала його історії та із задоволенням дарувала йому тепло та ласку. Звісно, кого б вибрав чоловік – вічно зайняту своїми справами дружину чи завжди на все готову коханку?

Я говорила Маші про те, що вона втрачає чоловіка. Але вона тільки рукою махнула:

– Якщо кохає, – залишиться зі мною. А якщо ні, що ж вдієш? Я нікого не тримаю!

– Але ж чоловіки люблять, щоб про них дбали. Вони ласки хочуть і уваги.

– А я виспатися хочу, тільки у Роми всю ніч температура була, і він скиглив. Що мені тепер теж йти?

Ще рік прожили Антон із Машею, а потім він сказав, що йде до іншої. Маша відреагувала спокійно. Проте Аня донька плакала гіркими сльозами, чіплялася за ноги батька, схлипуючи:

– Татусю, рідненький, не кидай мене!

Антон скинув скупу чоловічу сльозу, глянув у холодні очі дружини та пішов.

Не можу сказати, що його життя налагодилося після того, як вони з Машею розлучилися. Знайомі часто казали, що він почав випивати, чого раніше за ним не помічали. Мабуть, не так і солодко йому було з новою «коханою».

Маша ж, навпаки, розцвіла. Вона стала доглядати за собою, купила туфлі та пару нових суконь. Вона своїм виглядом начебто показувала Антонові, від чого він відмовився. Жаль, що в шлюбі вона так не робила.

Минуло 7 років. У Маші з’явився новий залицяльник, а Антон продовжував жити зі своєю ненаглядною. Донька влаштувалася на роботу молодшою медсестрою, Антон відучився у технікумі та працював механіком. До дітей він приходив, але все рідше. Новий рік та Дні народження, щоправда, не пропускав.

А напередодні Дня народження Ганни сталося трагедія. Антон їхав зі своєю пасією в машині та потрапив в аварію. «Розірвана легеня, зламані ребра та струс мозку», – констатував лікар, коли Маша приїхала до лікарні. Врятувати подругу Антона не вдалося.

Антон два дні пролежав непритомний. Йому кололи сильне знеболювальне, щоб уникнути больового шоку. Коли він прийшов до тями, Маша була поруч.

– Маша, люба моя, як я радий, що ти прийшла.

– Ну, а як же інакше? Як ти себе почуваєш? Щось болить?

– Ні, все добре. Вибач мені, Маша. Я – такий дурень. Стільки років намагався забути тебе, але не зміг, навіть горілка не може стерти твоє обличчя в мене перед очима.

– Гаразд тобі, ловелас. Спи, одужуй. Я завтра прийду. Може, тобі щось принести?

– Ні, тільки дітей приведи із собою. Я дуже хочу їх побачити.

Після аварії я подумала, що дочка повернеться до чоловіка, і все буде по-старому. Вона варила йому супчики та щодня приходила до лікарні. Але, коли я запитала, чи повернеться після виписки Антон до нашого дому, Машу аж перекосило:

– Чого це? Нехай живе де хоче! Я зрадників не вибачаю.

– Але ж він вже все усвідомив. Він тебе кохає. І ти його також.

– Навіть не подумаю я з ним сходитись. Одна справа – витягнути його з того світу, а зовсім інша – прожити з ним все життя. Он, зі Стасом залишусь, знатиме!

– Але ж не можна жити з некоханим на зло чоловікові. Ти собі тільки гірше зробиш.

– Мамо, я все вирішила. Не лізь до мене зі своїми порадами.

Господи, як я раділа грішною справою тієї аварії. В Антона явно на місце все стало. А ось Маша не розуміє, що може все життя з нелюбом мучитись. Як їй пояснити, що вона не Антона карає, а себе?

КІНЕЦЬ.