На весілля мати не прийшла, не пробачила сину зради. Лише вітальну листівку надіслала
Тоня ростила сина без чоловіка. Так вийшло, що Тоня рано овдовіла і залишилася на руках з маленьким сином. Але втрата не зламала її, бо жінці було заради кого жити.
Жінка працювала на двох роботах, щоб син не мав потреби ні в чому. На всі великі свята та на день народження син отримував всі загадані подарунки, носив дорогий одяг, грався найкращими іграшками.
Знайомі Тоні думали, що Вова – так звати сина – виросте розпещеною людиною, яка вимагатиме від інших швидкого виконання всіх його бажань. Але сталося не так: Володимир ріс достойним сином. Допомагав матері чим міг, у 14 років знайшов підробіток, щоб полегшити матері життя.
У 20 років Вова вдало поєднував навчання та роботу. Заробляв непогано, тому змусив Тоню покинути одну роботу. Оберігав матір, адже був їй дуже вдячний за щасливе дитинство, хоч і без участі батька.
Син ріс і почав зустрічатися з дівчатами. Але з кожним роком відчуття того, що Вова – власність Тоні, росло. Тоні не подобалася жодна дівчина, яку приводив Вова в оселю. У тої фігура погана, та – меркантильна, інша – готувати не вміє. Тоня думала, що її Вова занадто хороший для дівчат.
– Вони всі не варті мого сина!, – жалілася Тоня кожній своїй подрузі.
Одного разу я зустріла Вову у супермаркеті. Я та Тоня колись вчилися в університеті на одному потоці. Розговорилися, поки Вова підвозив мене додому з моїми пакунками. Вові вже стукнуло 28. У нього в житті було майже все: улюблена робота, достойна заробітна плата, міцне здоров’я. Не було лише родини. І це чоловіка дуже засмучувало.
Володимир проговорився, що має дівчину. Мамі не казав, бо знає, чим завершиться ця історія. Попри це планував знайомити дівчину з мамою, бо скоро вони одружаться. Вова сказав, що цього разу не слухатиме матір, бо вже зробив свій вибір.
З Вовою ми зустрілися через півроку після тієї розмови. Він розповів, що кілька місяців тому одружився з тією дівчиною. Мама була проти. злилася та кричала, що дівчина йому не рівня.
Тоня так і не змогла змиритися з цим. Не пробачила сину його «зраду». Навіть на весілля не прийшла. Надіслала лише вітальну листівку. Залишилася на самоті зі своєю образою.
КІНЕЦЬ.