-Чекайте в гості! Приїдемо наступного тижня у п’ятницю!

– Поліна прочитала це повідомлення у телефоні чоловіка, прокинувшись вранці.

Її настрій різко погіршився. Вона побігла до чоловіка, котрий уже готував сніданок.

-Степане! Твої родичі приїжджають! Знову!

-Що? – здивувався він і глянув на повідомлення.

На його похмурий погляд вона зрозуміла, що чоловік теж не в захваті.

-Степане, що робити? – ніяк не могла заспокоїтись Поліна.

-А що робити? Ну, не можу ж рідному братові заборонити приїхати в гості, Полінко?

-Звісно ж, можеш! Минулий їхній приїзд закінчився чим?!

Степан знав чим…

Поліна нічого не перебільшувала. Коли вони з чоловіком мріяли переїхати в Одесу, то зовсім не думали, що кожного літа у них гостюватимуть родичі. То одні, то інші.

Молодята вирішили переїхати поближче до моря, але не продумали всі дрібниці.

Коли Славко минулого разу приїжджав у гості зі своєю родиною, їхню затишну квартирку було не впізнати.

Мінус – новий телевізор, за який ще не встигли виплатити. Мінус змішувач у ванній, куплений за купу грошей. Мінус ноутбук та планшет, не кажучи вже про косметику дружини, яку Вероніка «випадково» прихопила із собою.

Таке відчуття, що вони спеціально приїжджали, щоб їхнє затишне сімейне гніздечко повністю змінилося.

Повторення тієї ситуації Поліні зовсім не хотілося. Тим більше, кілька місяців тому вона дізналася, що вагітна. Для чого їй такі переживання?

-Поліно, може, цього разу все буде інакше?

-Що інакше, Степане? Їхні діти – маленькі бешкетники. Вони псують все на своєму шляху. Чи ти забув, як їхній Павлик зачепив телевізор, а потім стояв і сміявся? А коли їхня Даринка кинула планшет у ванну? А коли Вероніка примудрилася зламати мій робочий ноутбук навпіл? Гаразд, якби вони ще все це компенсували. Так навіть не вибачилися до ладу! Я вже мовчу про дорогу пудру, яку вона потягла додому! І не лише пудру…

Степан ніби й пам’ятав усе це, але минув цілий рік, образи вщухли, а за братом він трохи сумував. Вони були дуже дружні у дитинстві. Різниця лише рік. Завжди і скрізь були разом, а потім роз’їхалися різними містами і стали бачитися дуже рідко.

-Поліно, їхні діти стали старшими. Може, цього разу все буде простіше?

-Степане, маленькі дітки – маленькі бідки, а великі дітки – великі бідки. До того ж, старшими вони стали всього на рік! Сонечко, я прошу тебе, скажи їм, що ми їдемо кудись! – прохала його дружина.

-Куди? На море? Так ми живемо за тридцять кілометрів від моря?

-Ну не знаю! Скажи, що в Туреччину полетимо? Або попливемо! Чи подалі – на Гоа?

-Ага, а потім вони чекатимуть на фоточки в інстаграм. Або запропонують перенести візит! Не знаю що робити. Славко таки мій молодший брат. Я цілий рік його не бачив!

-Степане, ти зрозумій, я ж вагітна. Мені не можна так нервувати!

-Ти ще вчора казала, що вагітність – це не слабість! – обурився чоловік.

Поліна справді це говорила…

Тепер вона навіть шкодувала трохи, але в чомусь він мав рацію. Прикриватися вагітністю – все одно безглузда витівка.

Чоловік поставив перед нею чашку із чаєм і тост із варенням. Поліна втупилася в кухоль і мимоволі стала згадувати події минулого року.

Їм довелося поступитися своєю спальнею Славку та Вероніці, адже у вітальні не було достатньо спальних місць для всіх членів родини.

Даринка прокидалася раніше за всіх – о п’ятій ранку. І вона не маму з татом будила, а Степана і Поліну. Їй доводилося вставати і розважати племінницю, щоб решта могли виспатися.

А Вероніка? Ну як? Як можна було примудритися зламати змішувач? Так ще й одразу не сказала, намагалася полагодити своїми рученятами, аж поки вода не пішла до сусідів.

Ні, Поліна розуміла, що зникне, якщо все це повториться знову. Ще й готувати на дві сім’ї кілька днів. Воно їй треба?

-Гаразд, Степанку, це твій брат. Я все розумію, ти хочеш побачити рідню. Я тут подумала, батьків сто років не бачила. Наступного тижня у четвер я їду до них у гості. На тиждень!

-Поліно, ти серйозно?

-А що? Це твої родичі, ти їх і розважай. Я повинна подбати про себе та про нашу майбутню дитину!

-А як же робота?

-Я ноутбук із собою візьму. Мені він ще знадобиться. Вдома його залишати однаково погана ідея. Інтернет у батьків є. Я там попрацюю!

-Ну як знаєш! – з образою відповів їй чоловік, але заперечувати не став.

У четвер, як і обіцяла, Поліна поїхала до батьків. У квартирі вона прибрала, але їжі приготувала тільки на вечерю Степану. Ще й на сніданок трохи залишилося.

Степан ще спав, як раптом у двері подзвонили. Він сонний пішов відчиняти.

На порозі стояв його брат з дружиною і дітьми.

-О, Господи, а що ви так рано?! – здивувався Степан.

– Пʼята ранку, а ви ж о девʼятій мали бути!

-А ми ж машиною, то швидше доїхали! – сказала Вероніка і по-хазяйськи зайшла в квартиру.

Гостя підійшла до холодильника, відкрила дверцята і ахнула.

-А що це, Степане, Поліна тобі навіть їжі не залишила?! – обурилася Вероніка.

-Ну, самі щось приготуємо. В чому проблема? – сказав Степан.

-Я відпочивати приїхала, а не готувати до тебе! – раптом сказала Вероніка.

Такого нахабства Степан ще не бачив.

-Та вже самі щось приготуємо, – озвався її чоловік.

-Тоді починайте і швидше. Я їсти хочу і діти також!

Вже зараз Степан зрозумів, що Поліна не просто так втекла. На мить він пошкодував, що не поїхав з нею в гості до тестів, але бігти вже пізно.

Першого вечора було вирішено замовити піцу. Продукти в холодильнику були деякі, але готувати у них не було особливого бажання.

Повечерявши піцою, вони стали вкладатися до сну. Вероніка знову наполягла, щоб Степан поступився їм великим ліжком. Він не мав вибору, довелося погодитися.

Добре хоч Дарина перестала прокидатися о п’ятій ранку, а так би Степан оцінив ще більше всі принади перебування родичів у їхній квартирі.

-А що твоя Ніка взагалі не готує? – запитав Степан, коли прийшов його брат.

-Чому? Вдома готує! Просто на відпочинку не любить.

-І що? Ти думаєш, я вам готуватиму всі ці дні? – поцікавився він.

-Я не думав, що Поліна нас залишить. Я поговорю із дружиною.

Поліна спеціально зібрала більшу валізу і забрала абсолютно всі речі, які могла позичити Вероніка. А ще всю косметику прихопила і навіть свої шампуні з бальзамами, хоч у цьому й не було потреби.

Гостя виявила це вже наступного ранку, коли захотіла прийняти душ, а, ні модного шовкового халатика, ні гелю для душу, що смачно пахне лавандою, не виявила.

-Поліна, що з собою все забрала? – обурено спитала вона, вийшовши з ванної.

-Вона взяла лише те, що їй потрібне.

-А чого це вона взагалі вирішила поїхати? Знала ж, що ми приїдемо в гості?

-Мама попросила! – сказав Степан. – Їм потрібна допомога.

-Ох і батьки у твоєї дружини. Вже й почекати неспроможні тиждень, чи що. Мені що тепер ще готувати на всіх доведеться?

-Ну, Поліна ж минулого разу впоралася. Тепер твоя черга! – сказав Славко, але одразу побачив гнівний погляд дружини.

Тиждень тривав дуже довго. Кожен день готував Степану нові сюрпризи. Поліна дзвонила щодня, запитувала, як справи, але він не наважувався їй нічого розповідати, щоправда, відчував, що вона буде невдоволена, коли повернеться.

Він довго терпів, але і його терпіння закінчилося у певний момент. Павлик був тим ще шкодником. Вероніка вивела дітей погуляти надвір. Неподалік була припаркована машина Степана.

Одним словом, невістка не встежила, а племінник примудрився зламати йому дзеркальце. Розважався малюк.

Степан вибіг надвір. Побачивши, що сталося, він почав сваритися. Багато наговорив Вероніці. Та плакала.

Славко розумів його невдоволення, але й таке ставлення до своєї дружини та сина теж пробачити не зміг. У той же момент вони зібрали свої речі і поїхали додому.

Через два дні повернулася і Поліна. Степан якраз закінчив наводити лад удома. Ох і багато йому довелося попрацювати, відтираючи маркер з дзеркал, а зеленку з килима. Хоча останнє йому так і не вдалося.

Вранці вони вирішили підрахувати збитки.

-Мінус парасолька для пляжу та два шезлонги! – сказав Степан.

-Мінус чотири тарілки та моя улюблена чашка!

-Мінус дзеркальце на машині.

-Мінус москітка на балконі… Як вони взагалі примудрилися її видерти?

-Мінус килим…

Підрахувавши суму, Степан нарешті зрозумів, що гості їм обходяться надто дорого. Довелося пообіцяти дружині, що більше цього не повториться.

-Дуже на це надіюсь! – з посмішкою сказала Поліна, але все одно попросила Степана записати цю обіцянку на відео, щоб були докази наступного літа.

Щоправда, через кілька місяців у них народилося чарівне маля, яке назвали Оленкою. Тепер вони могли сміливо прикриватися тим, що в сім’ї дитина, а отже, в гості тепер можна потрапити тільки за особливим запрошенням.