Колега прийшла на роботу в піднесеному настрої. Дорогою зустріла свого колишнього учня, він ї і через двадцять років упізнав.

Колишньомуій учню зараз 32 роки, він добре виглядає, задоволений роботою і життям в цілому.

У початковій школі він не виявляв видатних здібностей, був неконфліктний трієчником, доброзичливим і усміхненим.

Його мама одна виховувала синів (аліменти з якоїсь причини не отримувала) і завжди приділяла велику увагу тому, щоб діти добре харчувалися, були взуті й одягнені з голочки.

Звичайно, багато працювала, не дозволяла собі ніяких поїздок на відпочинок, все для дітей. Після школи обидва сини відучилися на комерційному відділенні вузу, мабуть, для бюджетного шкільних знань не вистачило.

Всі витрати по оплаті навчання несла мама.

А коли сини почали заробляти, мама виставила умову: тепер кожен повинен віддавати їй 5 тисяч в місяць – заповнювати її витрати на їх виховання і навчання.

Мовляв, я ж собі у всьому відмовляла, прийшов час створити мені умови для нормального життя.

Звичайно, ми у відділі почали обговорювати цю ситуацію. Коли я сказала, що ніколи не зможу виставити своїм синам такий рахунок, мені відповіли: «Не зарікайся!».

Так що значить не зарікайся, якщо це в принципі суперечить моїм стосункам з дітьми. Ніяких вимог я висувати не буду ні за яких умов. Це просто не в моєму характері.

Язик не повернеться сказати: «Я на вас витрачалася, ночей не спала, працювала, у всьому собі відмовляла, давайте повертайте боржок». Виключено.

Захочуть допомагати – прийму, не захочуть або не зможуть – зрозумію, але вимагати в обов’язковому порядку – ні.

КІНЕЦЬ.