– Ой, Ніно Михайлівно, це ви? А я занедужала, вибачте, що так з-за дверей виглядаю, переживаю, що ще дужче продує! А ви щось хотіли?

– Та що ви, це ви вибачте мені, Любочко, я думала попросити вас хліб і молочко купити, якщо в магазин підете… Та я обійдуся, мої ось теж заслабли, збиралися до мене заїхати, але теж за мене переживають, щоб теж від них не злягла. Ви одужуйте, Любо, я це так, звісно обійдуся…

Ніна Михайлівна розвернулась до своїх дверей. Вона й сама сходила б, та щось до зміни погоди тиск.

– Ніно Михайлівно! – Люба причинила двері більше. – Ніно Михайлівно, я собі дещо замовлю з доставкою, та й вам хліб і молоко, ви тільки не засмучуйтеся!

– Дякую, Любочко, – Ніна Михайлівна повернулася до себе.

Треба ж який день невдалий! Вона зранку готувала, вінегрет свій фірмовий із секретом – донька із зятем та онук такий люблять.

Решту вони привезти обіцяли, як завжди. Сказали не готуй більше нічого! Ну Ніна Михайлівна й не стала, тим більше почувається не дуже.

Адже в неї сьогодні день народження, образливо якось одній відзначати. Хоча, що це за свято в її віці?

Ніна Михайлівна поставила салат у холодильник, зітхнула важко й вирішила прилягти. Може, хоч голова пройде…

Вона вже майже задрімала, як раптом у двері хтось подзвонив. Вона вийшла в коридор, підійшла до дверей і подивилася у вічко – чоловік якийсь.

– Ви до мене? – здивовано запитала жінка.

– Так, я замовлення вам привіз, сусідці вашій віддав, а частину вона вам занести попросила, відкрийте будь ласка, – пояснив чоловік.

Тут уже Ніна Михайлівна згадала, що Люба для неї збиралася продукти замовити з доставкою.

Це ж треба, до чого дожили – додому приносять!

Дивно тільки, що доставник у віці вже, як правило, з такими коробками молодь більше на велосипедах їздить.

Чоловік зайшов, коробку свою відкрив і став діставати. Хліб, молоко, пачка вершкового масла і… Баночка ікри.

– Чоловіче, це якась помилка, мені тільки хліб та молоко! – спробувала його зупинити Ніна Михайлівна, але він раптом дуже зніяковів.

– Я взагалі-то просто взявся онукові допомогти. Ігор прибіг, як навіжений – дівчина його погодилася з ним у кіно піти. А він у доставці продуктів із нашого магазину підробляє. Дав мені коробку цю:

– Діду, допоможи, мовляв, віднеси останнє замовлення!

Ну я не зміг відмовити, онук же ж та й поруч. Не знав тільки, як коробку цю тягти, легка й незручна. Хотів як рюкзак одягти, та тільки рукав у куртці порвав. Старий став вже, незграбний…

І чоловік весело розвів руками.

– А можна у вас водички попросити? З цією доставкою я щось розхвилювався, мало адресу не переплутав. Сусідка ваша занедужала, двері ледь прочинила, своє забрала, а це все вам сказала занести.

– Та що ви, хіба ви старий? – усміхнулася Ніна Михайлівна і пішла наливати воду.

Поки чоловік пив, вона побачила, що рукав у нього добряче порвався, ледве тримається, з таким чоловіка і відпускати незручно.

І Ніна Михайлівна запропонувала:

– Давайте я вам рукав зашию, ну як ви підете? На вулиці вітер, продує, берегти себе треба, ви проходьте, я швидко, – сказала вона.

– Та якось незручно, – сказав чоловік, а сам уже знімав куртку.

Повернув її.

– І справді ось-ось зовсім відірветься, хоча мені тут близько, я добіжу!

Вигляд у нього був такий, що Ніна Михайлівна уточнила:

– Ви кудись поспішаєте?

– Ні, ну що ви, куди мені вже поспішати, я один живу, онук іноді забігає, він живе з батьками, тут недалеко. Просто якось незручно.

І він розгублено посміхнувся.

– Нічого страшного, я теж не поспішаю, тож сідайте! – Ніна Михайлівна дістала коробку з нитками й голками, і почала спритно зашивати.

А гість скромно сидів на табуретці, підібгавши ноги, і покірно чекав.

Ніні Михайлівні навіть приємно йому було допомогти.

– Ну ось, тримайте, – хвилин через п’ятнадцять все було готове, і Ніна Михайлівна простягла йому куртку.

– Так швидко, а я навіть ім’я ваше не знаю, щоб подякувати! Мене Іван Сергійович звуть, якщо що, – він одягнув куртку, підняв руку, покрутився біля дзеркала і захоплено подивився на господиню:

– Оце дива, наче так і було, навіть не помітно! Майстриня ви прямо, ви…?

– Ніна Михайлівна.

– Ніно Михайлівно, дякую вам велике, навіть незручно, як мені вам віддячити?

– Та ну що ви, Іване Сергійовичу, онуку ви допомогли, замовлення мені доставили, тож і вам дякую! Тільки от… Ніна Михайлівна зітхнула. – Та ні, все гаразд!

– Мені здалося, чи ви чимось засмучені? – Іван Сергійович так співчутливо запитав, що Ніна Михайлівна не втрималася.

– Ви розумієте, у мене сьогодні день народження. Зазвичай дочка із зятем і онуком приїжджають, а тут усі занедужали і не прийшли, переживають, щоб і я не злягла.

– І ви в день народження одна?!

– Ну так, виходить так, а якщо ви не поспішайте може складете мені компанію? У мене є смачний салат, а тепер і хліб, масло й ікра.

– Із задоволенням, – Іван Сергійович так швидко зняв куртку, що Ніні Михайлівні стало смішно й хвилююче.

– Може, це недобре, чужий чоловік, а я його запросила? – подумала вона

Але Іван Сергійович уже мив руки, брав від неї тарілки, відкривав ікру.

– Бог із нею, завтра з сусідкою Любою розберемося, звідки взялася ікра, – подумала господи.

Він мазав хліб маслом, і радісно розповідав:

– А я ж у цьому районі все життя прожив! Так, так, у школі, що за аптекою зліва навчався, потім у технікумі!

Ніна Михайлівна, заправляючи салат майонезом, вигукнула:

– У якій школі? Невже в другій? Так і я вчилася там! Господи, як давно це було!

– Ну, ви за мене добряче молодші, ви в якому році школу закінчили? – примружився Іван Сергійович.

– Та ненабагато! – Ніна Михайлівна назвала рік.

Іван Сергійович весело їй підморгнув.

– А-а-а, всього лише на три роки ви за мене молодші, я думав більше, ви чудово виглядаєте!

Ніна Михайлівна навіть почервоніла від задоволення.

–Ну що ви, Іване Сергійовичу, вік є вік!

– Ну, ви мене не переконаєте! – Іван Сергійович теж був дещо схвильований цими старими спогадами.

Вони їли з апетитом її ще один фірмовий салат із грибами.

Іван Сергійович захоплювався, що давно не їв такої смакоти!

А Ніна Михайлівна після того, як вони навіть згадали спільних знайомих, ігристе дістала.

– Ну що, з днем народження! Я дуже радий знайомству, – Іван Сергійович пригубив, поставив. – А можна вас на танець запросити? По телевізору якраз музика підходяща, ноги так у танок так і просяться!

…Це мабуть був найкращий її день народження за останні десять років!

Ні, ні, Ніна Михайлівна дуже любить своїх рідних. І доньку Надію, і зятя Олексія, й онука Дениса – вони в неї просто чудові!

Але сьогодні Ніна Михайлівна з цим ще вчора незнайомим їй чоловіком, з Іваном Сергійовичем, відчула себе… Майже дівчиськом!

Адже він старший, і він так їй говорив, що вона ще маленька була, а він уже в технікум вступив…

Так приємно він розповідав, ніби вона у ті часи потрапила.

…Було вже пізно, коли Іван Сергійович почав збиратися. Ніна Михайлівна раптом зрозуміла, що не хоче, щоб він ішов, але що вдієш, вони чужі люди!

– Ніно Михайлівно, Ніно, а можна…? Чи можна я вас завтра запрошу в кіно, чи просто погуляти? Можна? – Іван Сергійович стояв у зашитій куртці з тією безглуздою коробкою, і Ніна Михайлівна одразу відповіла, не соромлячись:

– Іване Сергійовичу, а знаєте, я із задоволенням погоджуся! Обов’язково підемо, я навіть про тиск забула!

…Десь через пару тижнів до Ніни Михайлівни в гості прийшли дочка Надія, зять Олексій та онук Денис.

Вони галасливою компанією зайшли в коридор, почали роззуватися. Потім зять подарував квіти, дочка з Денисом дістала подарунки. Надія купила ще й гарний торт.

– Вітаємо тебе мамо! – говорила дочка. – Вибач, що вчасно не зайшли тебе привітати – слабі були всі. Ну як ти тут живеш? Не сумуєш?

– Дякую, доню, дякую Олексію й Денисе! – сказала Ніна Михайлівна. Все в мене чудово! Ну, давайте, проходьте в кімнату…

Вони весело перемовляючись, усі зайшли в кімнату, і… Раптом замовкли.

Всі дивилися перед собою і не розуміли, що відбувається.

За столом сидів приємний, але нікому невідомий чоловік!

Він одразу встав, а Ніна Михайлівна урочисто його представила:

– Знайомтеся, це Іван Сергійович, мій дуже хороший друг! Днями ми ходили в кіно, у кафе були, та де тільки не були…

– Мамо, а ви давно знайомі? – здивувалася Надія.

– Ні! – і Ніна Михайлівна розповіла про свій дивний день народження, банку ікри у подарунок від сусідки і милого доставника на додачу.

– Ого, мамо! – захопилася Надія. – На кілька днів не можна тебе одну залишити!

– Таку жінку не варто залишати одну. Якщо дозволите, то я… Я мрію бути завжди з Ніною.. З Ніною Михайлівною поряд!!

…Як чудово, коли є для кого в’язати светр. Коли захоплюються твоєю звареною кашею і пишними оладками.

І коли відчувається чоловік у домі, з яким так багато спільного і з яким почуваєшся майже молодою!

Ну принаймні не на ті дивні шістдесят з більшим хвостиком, які Ніна Михайлівна так чудово відзначала з Іваном Сергійовичем.

Адже тепер з Іваном… З Іванком, вона теж просто Ніна, як і колись давно, у роки їхньої юності.

КІНЕЦЬ.