Мама з сестрою добре влаштувалися: коли їм бабуся у квартирі почала заважати, вони її до мене виселили, а зараз сестрі потрібна нянька для дитини, то вимагають назад її повернути. Таке відчуття, що мова не про живу людину йде, а про диван якийсь.

Я у мами з’явилася рано, у вісімнадцять років. Заміжня вона не була, з батьком моїм вона після цього не спілкувалася. Через рік після моєї появи мама знайшла собі нового чоловіка і поїхала з ним на заробітки до Італії. Мене виховувала бабуся, батько періодично допомагав, приходив, доки теж не поїхав кудись далеко.

Бабуся намагалася максимально мене всім забезпечувати, хоч давалося це їй нелегко. Грошей на моє утримування мама не надсилала, приїжджати теж не вважала за потрібне. Іноді дзвонила, але переважно, коли їй щось було треба.

– Сиротинка ти в мене при живих батьках, – плакала бабуся, гладячи мене по голові.

Мама повернулася зі свого другого шлюбу, коли мені було дванадцять років. Приїхала вона з дочкою – моєю сестрою Маєю, їй було шість років. З чоловіком мама розлучилася, жити їй було ніде, тож вона й повернулася. У бабусиній двокімнатній стало тісно.

Одну кімнату займали ми з бабусею, друга була віддана мамі та сестрі. Хоча від того, що Маю називали моєю сестрою, у мене родинних почуттів не побільшало. Як, до речі, і до мами. Для мене це була чужа тітка, з якою ми не ладнали.

Мама намагалася мене виховувати, качати права, вказувати, що робити, але я її не сприймала. Слухала я лише бабусю, з матір’ю ж були постійні скандали та сварки.

– Це все твоя вина! Ти її розпестила, що вона рідну матір не слухається! – кричала вона на бабусю.

– Ти мені не мати! Нормальна мати своїх дітей не кидає, – відповіла я замість бабусі.

Такі скандали ми мали регулярно. Бабуся просила мене бути м’якшою і не сваритися з мамою, але цього мені не вдавалося. Коли я закінчила одинадцятий клас, я покинула рідний будинок зі змішаними почуттями радості, від того, що більше не бачитиму матір і сестру, і гіркоти, що їду від бабусі, єдиної рідної людини.

Після навчання я хоч і повернулася до рідного міста, але почала жити окремо. Влаштувалася на роботу, почала винаймати квартиру. До бабусі в гості намагалася їздити так, щоб не перетинатися з матір’ю та сестрою. Це було просто. Обидві займалися облаштуванням свого особистого життя і вдома з’являлися лише вночі.

За два роки не стало мого батька. Я про це дізналася від бабусі. Їй зателефонувала якась подруга. Ховали його в нашому місті. Виявилося, що я стала єдиною спадкоємицею, отримавши у власність маленьку однокімнатну квартиру.

Якийсь час я жила в ній, а потім продала, взяла іпотеку і купила собі двокімнатну. У двадцять п’ять років я переїхала до своєї двокімнатної квартири. У цей час у моєму житті з’явилась мати з розмовою.

Виявилося, що моя сестра вирішила піти стопами мами та у свої дев’ятнадцять років вже стане мамою. Тільки батько її дитини вирішив узяти її заміж. Мені здається, його просто продавили на це рішення, але це вже не моя справа.

Мені ж цю історію розповіли, бо наречений сестри свого житла не має, жити зі свекрухою сестра не хоче, а у квартирі бабусі стане дуже тісно, якщо там з’явиться ще двоє людей. Тому мама волала до моєї совісті та говорила, щоб я забрала бабусю до себе.

Я її послала прямим текстом, тому що не планувала забирати бабусю з її квартири у свій недороблений ремонт тільки від того, що сестра вирішила розмножуватися, і хоче це зробити в максимально комфортних умовах. Мати наговорила мені неприємностей, але я не залишилася в боргу. Перед цією жінкою я не відчувала жодного трепету, до неї не було поваги.

Але ввечері мені зателефонувала бабуся і зі сльозами в голосі попросила її забрати до себе. Говорить, що їй дуже важко там жити. Мама з сестрою завжди сваряться, кричать, а незабаром ще з’явиться дитина і незрозумілий хлопець. Я, звичайно ж, одразу поїхала за бабусею.

Мама і сестра проводжали нас жахливими поглядами, але їм вистачило розуму промовчати, інакше був би грандіозний скандал, можливо навіть з побоями. Я була дуже зла. Мати скористалася бабусиною добротою і виселила її з її власної квартири.

Ми з бабусею поступово обживалися, доробляли ремонт, придбали меблі. Нас не турбували, ми до них теж не лізли. Взагалі намагалися не згадувати про матір та сестру. Ця тема була неприємна обом.

Але за пів року вони самі нагадали про себе. Почали дзвонити бабусі, говорити, як скучили, кликати подивитися на правнучку. Дуже мило, якщо не враховувати, що бабусю навіть на виписку не покликали, і про те, що в неї з’явилась правнучка, бабуся дізналася після вітального дзвінка сусідки.

Бабуся наступного ж дня поїхала дивитися на правнучку. Повернулася якась задумлива.
– Мене назад кличуть… Там онучка одна не справляється з дитиною, просить мене допомагати.
– А мати там на що?
– Вона тиждень тому до свого нового чоловіка переїхала.

Ось тут усе стало на свої місця. Сестрі потрібна допомога, тому матуся пішла до чергового мужика. Про бабусю згадала одразу, хоча за ті пів року навіть жодного разу не зателефонувала дізнатися про її здоров’я. Проте як припекло, так одразу до бабусі.

– Відмовилася я, не поїду. Іноді їздитиму, допомагатиму, а так, щоб з речами назад – ні. Це я поки що їм потрібна, а потім або дочка від чоловіка повернеться і стане тісно, або з зятем не зійдусь, або дитина підросте, і мене попросять. У тебе залишуся, якщо ти не виженеш.

Я не вижену, це моя рідна і близька людина, яка мене виростила. Не буде вона на старості років як неприкаяна мотатися із сумками. Нехай мати з сестрою самі розбираються у своїх справах, а до нас не лізуть.

КІНЕЦЬ.