Говорила дочці, що її вседозволеність до добра не доведе, але вона тоді зі мною посварилася, бо я онука “тираню”. Ось тепер пожинає плоди – у дитини проблеми зі шлунком, але через її поведінку справлятися з цими проблемами дуже складно. Запустили вже, тепер потрібна постійна дієта, ліки та походи по лікарях. Звичайно, грошей на це у батьків не вистачає.

Я завжди лестила себе надією, що я нормальна мама. Завжди стежила за здоров’ям доньки, за її успішністю, але намагалася не давити на неї, щоби не скотитися до диктатури. Але коли з’явився онук, виявилося, що дочка мене вважає зайво суворою.

Поки онук був маленький, я не дуже часто могла з ним бачитися. Дочка із чоловіком живуть в іншому місті, а я тоді працювала. Часто їх відвідувати не виходило, вони теж їздили нечасто. Моя допомога там не надто була потрібна ще й тому, що жили вони на території свекрухи. Там свекруха допомагала з дитиною, тож вони справлялися.

Коли онукові виповнилося шість років, я вийшла на пенсію, а дочка з чоловіком взяли в іпотеку окреме житло. У планах донька хотіла ще одну дитину, але тільки у випадку, якщо їм вдасться швидко виплатити іпотеку. Тому вона з чоловіком закопалися у роботу, забувши про відпустки та вихідні.

Розуміючи, що їм зараз важко, я вирішила приїхати в гості. З онуком побачитись, по дому чимось допомогти, прибратися, приготувати, щоб хоч трохи доньку розвантажити. І я одразу помітила, що сином батьки майже не займаються, а бабуся та дідусь його постійно балують. Дитина зростала в атмосфері вседозволеності.

– Фу, я не їм таке, – кривився онук, відсуваючи тарілку із сирниками.

– Хочу бутерброд.

Добре, готувала бутерброд, хоч і не вважаю цей сніданок корисним для дітей. На обід онук відмовлявся їсти суп, воліючи сосиски з кетчупом, а на десерт печиво з солодкою газованою водою. Будь-якого харчового сміття на кшталт чипсів, газованної води, желе, шоколадок у квартирі було надмірно.

Мої спроби обмежувати дитину у шкідливому харчуванні призводили до скандалів та істериків. Увечері онук біг скаржитися до мами, а та замість того, щоб пояснити, що не можна цілий день харчуватися газировкою і чипсами, давала йому бажану нову пачку.

– Це не діло ти робиш, – спробувала я пояснити дочці. – Ви йому так шлунок посадите.

– Ой, мам, заспокойся. Нічого не буде. Що йому голодним постійно ходити, якщо він погано їсть все інше?

– Привчити треба дитину до правильного харчування, а ви йому потураєте!

– Я не хочу перетворюватися на такого ж цербера, яким була ти. Я сама супи терпіти досі не можу, а все завдяки тобі.

Я була обурена. Зробили з мене жахливе зло, яке намагалося не допустити у дочки гастриту та інших проблем із ШКТ. Вона ще пригадала, що я їй усе забороняла, хоча такого не було. Наприкінці донька заявила, що не хоче, щоб її дитина мала такі ж проблеми. Тому вона не тримає його в залізних рукавицях і намагається прислухатися до дитини.

– Тож досить на нього тиснути. У нас тут не концтабір, – закінчила свій тривалий монолог дочка.

Цього ж дня я поїхала назад. Мені було прикро від слів дочки, з яких виходило, що я жахлива мати та бабуся. До того ж я не хотіла дивитися, як онуку руйнують здоров’я.

Рік ми з дочкою спілкувалися лише телефоном. Мене вони до себе не кликали, самі до мене не їздили. Кілька місяців тому дочка почала скаржитися, що в онука почалися якісь проблеми зі здоров’ям. Спочатку грішили на отруєння, побігли до лікарів, а проблема виявилася набагато глибшою.

У хлопчика виявили серйозні порушення, які значною мірою виникли через харчування. Прописали дієту, яка дуже сильно відрізняється від того, до чого звикла дитина.

Весь його улюблений раціон перебував під забороною. Сидіти на ній онук не хотів, закочував скандали, психував, від чого ставало лише гірше. До того ж він все одно їв усяку гидоту, коли друзі пригощали, коли у батьків випрошував гроші сам купував.

Дочка вирішила, що їм треба їхати до спеціального санаторію, де буде лише правильне харчування, процедури та жодних спокус. Коштує це задоволення дуже недешево, люди що сплачують іnотеку грошей не мають, якщо тільки відкладати кілька місяців, але проблема вимагає швидкого вирішення.

Ось дочка і дзвонила, щоби попросити грошей. Я, звичайно, відправила, були в мене деякі заощадження на чорний день. Але не змогла не висловити доньці, що це вона своїм вихованням довела до такого. Психологічна травма від супу в неї, чи бачите, дитину свою напихати проти її волі не буде! Ну от і досягла результату.

Тепер на мене ще й образилися, що я не підтримала, а на болюче натиснула. Усі в неї погані, і я, що на болюче давлю, і свекри, які онука забороненою їжею годували, тільки вона в нас, страждальниця, ні в чому не винна, вона ж як краще хотіла.

Але мені чомусь її зовсім не шкода. Онука дуже шкода, він дитина, ні в чому не винна, по суті. А ось доньку шкодувати не збираюся.

КІНЕЦЬ.