Не знаю, але вирішила написати сюди, щоб хоч трохи зрозуміти, як мені бути далі, адже я щось дуже розчарувалася в сім’ї.

Нещодавно мій чоловік у першому ж меблевому салоні каталог відкрив, пальцем показав: ” Хочу таку кухню!”.

Я подивилася – ну зовсім не те, що мені хотілося. Зовсім не те! Не практична, зовсім, не для нашого інтер’єру, а тим паче бачу, що вона дуже марка, прибирати і терти її доведеться постійно.

Ну ні, кажу, тільки не це. Давай ще подивимося щось інше, для початку.

Менеджер магазину біля нас метушиться, показує різні варіанти: і такий, і такий.

Але чоловік уперся і все, що ти йому не кажи:

“Все не те, і крапка! Нікуди більше не поїду, нічого дивитися не буду, або цю беремо, або ніяку, і що хочеш, те й роби”.

Я з Остапом разом більше десяти років, як сім’я, живемо ми добре, виховують 6-річного сина, в цьому році виплатили, нарешті, кредит за свою двокімнатну квартиру, тому могли з полегшенням жити далі і планувати своє подальше життя.

Відсвяткувати цю щасливу подію вирішили покупкою нового кухонного гарнітура.

Стали вибирати разом, і розійшлися в думках.

Чоловік у мене ніколи не був нерозумною людиною, тим більше в таких справах. Завжди у всьому його позиція була: так бери те, що тобі подобається, я не буду наполягати на чомусь, думаю ти на таких речах знаєшся краще.

А тут прямо категоричний такий став цього разу, що й не впізнати його.

Я сама об’їздила десяток салонів, привезла йому купу каталогів з варіантами, але йому все не те:

“Ти щось старе таке вибираєш! Це не те, що я хочу! А це взагалі не пасує, навіть й не розглядай такий варіант”.

Суперечки в будинку через це не вщухали кілька тижнів.

Врешті-решт я його ніби як вмовила. Знайшли варіант, який його влаштував, привезли! Я подивилася, привезли те саме, що замовили.

Робочі, які мали зібрати її, повинні були прийти в суботу, тому на вихідні ми з сином до мами моєї в село поїхали, на розкиданій кухні ж готувати неможливо.

Остап залишився зі збирачами меблів вдома сам. Дзвонила йому на вихідних, він так посміювався:

“Так гарно виходить все, ти приїдеш – тобі обов’язково сподобається”.

У понеділок-вівторок я вихідні взяла, тому приїхали тільки через чотири дні. Заходимо на кухню, а там та сама кухня, яку чоловік обрав з першого разу сам, а не ту, що ми з ним обоє разом обирали.

І Остап такий задоволений весь: сюрприз. Я і сказати нічого не змогла, просто розплакалася і все!

Чоловік якимось чином після від’їзду мого з дитиною до мами в село провернув титанічну роботу, явивши світу неабиякі організаторські здібності, яких у ньому раніше не спостерігалося: здав назад ту кухню, що привезли напередодні, привіз новий гарнітур, виходить, заздалегідь замовив, чи що, все зібрав, встановив і зустрів дружину мене у інтер’єрі.

Тільки не в тому, в якому я очікувала.

Цю б енергію та підприємливість та в мирних цілях, ми б уже з ним багато досягли!

Щось по дому зробити – його місяцями треба благати. Не допросишся! Полички повісити, поріжки причепили, залізти в коридорі лампочку поміняти – день за днем ​​відкладає, то колись, то втомився, то темно вже, давай завтра з ранку.

А тут цілу маніпуляцію серйозну провернув за спиною за чотири дні.

З новим інтер’єром своєї кухні Софія не могла змиритися місяць.

Як зайду, подивлюся на кухню, руки опускаються, – скаржиться вона. – Хочеться вийти з кухні, двері закрити і ніколи цього не бачити. Але як не бачити – мені готувати треба кожен день, як мінімум дитини годувати.

На чоловіка дивитися не могла взагалі. Розмовляти з ним перестала, забрала свою подушку і перейшла в кімнату сина, на диванчик. Не через кухні цієї нещасної навіть вже, а через обман, це ж як так можна було підло вчинити, я не розумію зовсім. Ну як так можна, головою кивнути і зробити навпаки.

Згодом, звичайно, серйозність ситуації спала. Я, як і раніше незадоволено морщилася, коли заходжу на кухню, але мало-помалу почала розмовляти з чоловіком.

Готую я вже спокійно, і до яскравого кольору нової кухні начебто вже придивилася та звикла. До чоловіка в кімнату повернулася.

А днями вирішила прибрати літні речі – свої, чоловіка, дитини. Блузки, світлі джинси, куртки – щось віднести в хімчистку, щось випрати, щось просто прибрати в дальній шафа до наступного року.

І в кишені чоловікових лляних штанів несподівано виявила помаду. Увечері стала розмовляти з чоловіком. А той і виправдовуватися не став.

– Так, була справа, мовляв, якраз в серпні. А ти що хотіла? Ти сама винна, кинула мене, пішла. Що я повинен був по-твоєму робити в такому випадку? Але не хвилюйся, то було всього раз, такого більше не повториться, ти ж знаєш, що я щиро кохаю тебе. То була помилка, дуже шкодую про свій вчинок. Обіцяю, такого більше не повториться.

Чоловік просив вибачення, а я така засмучена, що й словами не передати всього. Що мені тепер робити? Хіба я сама винна у всьому?

КІНЕЦЬ.