Коли наближалося 90-річчя моєї бабусі, я вирішила організувати щось особливе.

Відзначити цей момент не просто святковим тортом чи вітальною листівкою – а створити сімейний альбом, який стане справжньою реліквією, яку передаватимуть із покоління до покоління.

Я почала збирати фотографії зі старих сімейних архівів, зверталася до далеких родичів та друзів родини.

Але найбільше мене привабила ідея написати невеликі історії про кожного родича. “Бабусю, розкажи мені про тітку Машу”, – запитала я, переглядаючи стару чорно-білу фотографію.

“Ой, Маша… Вона була така весела! Завжди вигадувала різні ігри для нас, коли ми були дітьми”, – з посмішкою розповідала бабуся. Кожна історія, яку розповідали мені, відкривала для мене щось нове про моїх родичів.

Виявилося, що мій дядько Вітя в юності був чемпіоном з боксу, а тітка Олена, яку я завжди вважала дуже строгою, у свої молоді роки подорожувала по всьому світу і навіть займалася альпінізмом!

“Ти знала, що дідусь раніше писав вірші?” – Здивовано запитала мене мама, коли я показала їй фотографію молодого дідуся.

“Ні, ось це новина!” – відповіла я. І таких відкриттів було багато… Альбом був готовий вчасно, і я принесла його на свято.

Усі родичі зібралися навколо, щоб подивитися та згадати старі добрі часи. “Дивіться, це ж я!” – радісно кричала тітка Свєта, вказуючи на молоду дівчину в модній сукні.

“А це ми з дідом на весіллі!”

– Вигукувала бабуся, вказуючи на бліде фото молодої пари. Цей альбом став справжнім скарбом нашої родини.

Але для мене він став чимось більшим. Він дозволив мені побачити своїх родичів під іншим кутом, дізнатися їх краще та полюбити ще сильніше.

КІНЕЦЬ.