Колись мені дуже подобався Анатолій. Високий, статний, спортивний блондин.

Я мало не таяла від його погляду, він теж трохи виявляв увагу до мене. Я скаржилася найкращій подрузі, Ірина заспокоювала, казала, що такий гарний чоловік не для таких, як ми.

Але в один прекрасний момент я дізнаюся, що вони зустрічаються. Ірина стала уникати мене, а потім я дізналася, що вони зібралися одружитися. І одружилися через рік.

Думаю, не варто вам писати про те, що з тією подругою і загальними друзями я розірвала усілякі відносини.

Але ця історія мучила мене роками, мені було дуже важко, злилася і шкодувала, що не боролася за своє щастя і що послухала Ірину. Хоча в глибині душі розуміла, що він вибрав її, тому що вона об’єктивно краще.

Але все одно мені було важко, ні з ким не хотіла знайомитися і будувати відносини. Головою занурилась в роботу, стала непогано заробляти, але на особистому фронті було без змін.

Минуло два роки і я несподівано зустріла цю парочку в торговому центрі. Замість колишнього красеня Анатолія я побачила товстого чоловіка у старомодному одязі.

Він явно був далекий від того ідеалу, за яким я так упадала. Ірина також була геть не доглянута. Їй було соромно, особливо коли я спеціально зробила здивовані очі. Ще й гидливу зробила міміку (розумію, що так недобре робити, але не змогла стриматися).

Ірина все прекрасно зрозуміла. Вона не хотіла зі мною спілкуватись, і вирушила прямісінько до виходу.

А я стояла, дивилася їм услід і думала: скільки ж я часу витратила на свої фантазії, скільки сліз пролила за цим “бойфрендом” і як мені важко було пережити зраду подруги. А в результаті виявилося, що це мені пощастило, а не Ірині.

Закон бумеранга ніхто не відміняв…

КІНЕЦЬ.