Я жінка самотня. Після розлучення в моєму житті був період, коли я прям зареклася: ніяких більше стосунків. Краще свій вік коротатиму в оточенні сорока кішок.

Але час, як відомо, лікує і через три роки я почала замислюватися про те, а чи не рано я на собі поставила хрест?

Незважаючи на те, що я вже маю життєвий досвід у вигляді невдалого шлюбу, я вважаю себе ще молодою жінкою. Заміж я вийшла в двадцять три, а розлучилася в двадцять шість.

Живу одна. Працюю до п’ятої вечора, плюс година на дорогу до дому. Виходить, що після шостої години я абсолютно вільна. Подруги вже всі одружені і встигли народити. Одна я така. Стали мене, як це водиться, зводити з усіма одинокими хлопцями.

Когось я відразу відкидала на стадії перегляду фото. Навіщо обнадіювати людину, якщо я точно вже бачу: вона мені не сподобається? Кілька разів мене «випадково» знайомили в компанії друзів із чоловіками, але все якось не складалося.

І ось, у черговий раз, одна із подруг знайшла нового кандидата. То був син подруги її свекрухи. Мені його так розхвалили, що відразу стало здаватися підозрілим те, що такий діамант все ще самотній.

Хлопець був трохи молодший за мене. Йому двадцять вісім тільки скоро виповниться. Але я вважала, що це зовсім не критично.

Його звали Женя. Подруга передала Жені мій номер телефону, сказавши, що справжній чоловік має написати чи подзвонити першим.

Так ми почали зустрічатись. Женя мені сподобався. З ним було цікаво розмовляти про все на світі. Він багато знає і багато в яких речах розуміється.

До того ж він дуже непоганий собою. Я б навіть сказала – привабливий. З кожним побаченням я все більше дивувалася, як такий скарб ще ніхто не окольцював?

Ми зустрічалися вже три тижні. Бачилися практично щодня. Він зустрічав мене після роботи. Разом ходили у кафе, кіно, навіть були на виставці та у театрі.

Усі наші зустрічі проходили у публічних місцях. До себе додому я запрошувати Женю поки що не поспішала. У мене є правило: треба краще одне одного дізнатися.

Женя першим вирішив мене запросити до себе. Ще від подруги я знала, що він мешкає один. Для мене це було показово. Якщо чоловік справляється – отже, як мінімум, здатний до самообслуговування. Бо дехто навіть собі обід розігріти не вміє.

Коли я потрапила до квартири до Жені, я постаралася уважно оглянути все. Думаю, що це важливо. Не всім легко дається прибирання. Але у квартирі у мого нового хлопця було напрочуд чисто.

Не стерильно, звичайно, але видно, що порядок підтримується. Навіть помітно було, що вікна хтось недавно мив. У ванній теж все пристойно: унітаз і раковина білі.

Мене проводили на кухню і напоїли чаєм із усілякими ласощами. Я вже подумки у голові прокручувала свій список ідеального чоловіка. Женя мене влаштовував за всіма параметрами.

Але тут сталося непередбачене. Коли ми допили чай, я за звичкою запропонувала господареві квартири свою допомогу у миття посуду. Її хоч і було небагато – дві чашки і пара тарілок з-під торта, але в будь-якому разі мити треба.

Для мене це звичайні щоденні речі. Коли я в гостях у подруг я взагалі мовчки за собою все моє, що забруднила. У них маленькі діти. Я краще сама помию, щоб хоч якось допомогти і позбавити рутини.

Женя ж на мою пропозицію відмахнувся і сказав, щоб я не переживала. Адже ввечері має прийти мама, ось вона посуд і помиє.

У мене миттєво все відрізало. Виявилося, що мама день-через день забігає дорогою додому до синочка, щоб наводити порядок, готувати, прасувати (а в офіс Женя ходить виключно в сорочках і змінює їх щодня) і ставити прання.

Мені відразу стало якось некомфортно. Почало здаватися, що мама може з’явитися будь-якої хвилини.

Наступного дня я з Женею розпрощалася. Вночі погано спала. Усе аналізувала. За зовнішнім блиском та успіхом ховався черговий маминий синочок.

Довелося сказати, що нам не по дорозі. Не хочу собі такого мужика, який навіть чашку не вміє за собою помити.

КІНЕЦЬ.