Розчарувалася у своїй дочці. Думала, що вона перейнялася моєю долею, вирішила за моє щастя порадіти, а виявилося, що у неї просто з’явився план, як отримати квартиру і не влазити в іпотеку. Думала, що зараз мені чоловіка знайде, я до нього з’їду, а вони з чоловіком до моєї квартири переселяться.

Я рано овдовіла, мені було двадцять вісім, дочці виповнилося шість років. Було тяжко і морально, і матеріально. Тішило тільки, що житло було своє, від бабусі квартира дісталася. Але все одно доводилося дуже старатися, щоб зводити кінці з кінцями.

Допомагати нам не було кому, мої батьки самі переживали не найкращі часи, а рідня чоловіка була така, що краще б і не знатися, пили страшенно. Влітку дуже рятував город на батьківській дачі, але працювати на ньому доводилося в основному мені. Тато був на інвалідності вже, а мама сама на двох роботах працювала.

Але як би важко не було, все одно хотілося і звичайного жіночого щастя. Чоловіка я любила, але мені й тридцяти років не було, хотілося якось відчути себе жінкою. Тільки ось особисте життя не складалося.

Чоловіки на мене увагу звертали, навіть на пару побачень я сходила, але потім дочка влаштовувала сцени. Казала, що якщо я когось приведу на місце тата, то вона з дому піде. Мої батьки теж не підтримували мене, вважаючи, що якщо вже так вийшло, то треба всі сили вкласти в дочку, а не “хвостом крутити перед мужиками”. Тим більше якщо дитина так болісно це сприймає.

Я думала, що підросте, стане до цього інакше ставитись, але помилилася. Останні стосунки я мала, коли доньці було десять років.

Вона тоді поставила мене перед вибором або вона, або чоловік. Я вибрала її. Більше тема мого особистого життя не піднімалася.

Дочку я виростила, вивчила і вона пурхнула у доросле життя. Стало порожньо, я жила як за накатаною – робота, будинок, телевізор. Дочка в гості заходила нечасто, не до мене їй було. Робота, нові знайомства, дискотеки, а за кілька років і заміж вийшла.

Я залишилася фактично одна.

Після весілля дочка з чоловіком почали винаймати квартиру, ні зі мною, ні зі сватами жити вони не захотіли. Казали, що збиратимуть на іпотеку. Частина грошей у них була. Я ще перед весіллям доньки продала батьківську квартиру. Була вона в поганому стані, багато за неї не дали, але доньці на весілля вистачило, ще трохи лишилося про запас, щоб на житло додати.

Я пропонувала дочці взяти кредит, відремонтувати бабусину квартиру та жити там, але їй цей варіант не підійшов. Квартира на останньому поверсі, ліфта немає, будинок старий, ремонт там треба було робити з нуля, ще й від центру дуже далеко. Відмовилася вона, тоді квартиру на продаж і виставили.

Збирали молоді два роки, але особливих успіхів не досягли, а потім стався раптовий декрет. Дочці вже було двадцять дев’ять років, взагалі, вже час. Вирішили зберігати дитину. Свого житла так ще й не нажили, але що тут поробиш тепер?

Під час декрету донька майже не працювала, тож довелося молодим лізти у заначку, яка залишилася з продажу бабусиної квартири. Я розуміла, як їм зараз непросто намагалася допомогти грошима.

Після появи онуки я стала частим гостем у дочці. Потрібно було допомагати, бо вона сама не справлялася, пологи пройшли з ускладненнями, на малечі не позначилося, дякувати Богові, але дочка відновлювалася довго.

– Мамо, ти з онукою просто помолодшала, – якось заявила мені дочка. – Очі блищать, рум’янець на всю щоку – красуня! Хоч сватай іди.

Я промовчала, посміхнувшись. На собі я давно поставила хрест. Спочатку через доньку, а потім звикла одна, мені вже й не треба нікого.

– А що ти так хмикаєш? Ти ще в самому соку! Ми ще на твоєму весіллі погуляємо!

З того разу дочка стала часто розмовляти про те, що мені не варто ставити на собі хрест. На день народження мені подарували сертифікат у салоні краси. Я хотіла його повернути, але виявилось, що не можна. Довелося скористатися. Мені там змінили стрижку, колір волосся, зробили якісь процедури з обличчям, нафарбували – я не впізнала себе на виході.

– Я ж говорю, ти в мене красуня! Зараз ми сфотографуємо тебе і фото на сайт викладемо. В мить знайдемо тобі кавалера!

Я ніяковіла, відмовлялася, але дочка наполягала. Незабаром у мене теж прокинувся навіть якийсь азарт. Я вже й сама почала переглядати різні сайти знайомств. З одним чоловіком навіть зустрітись вирішила.

Це було справжнісіньке побачення. Я так у юності не хвилювалася, чесно кажучи. Але все пройшло добре, кавалер мені сподобався, ми домовилися зустрітися ще раз, а потім він запросив мене до театру.

– Мамо, можеш завтра з донькою посидіти? А то я хотіла на стрижку записатися, – зателефонувала мені донька.

Я відповіла, що не можу, йду до театру. Вона пожвавішала, почала випитувати подробиці, я без задньої думки розповіла, що чоловік покликав. Вона почала з’ясовувати, скільки років, ким працює, чи вже на пенсії скільки отримує, чи є квартира.

– Та я не випитувала, мені незручно було, – навіть розгубилася я під таким натиском.

– А що незручного? Ось так будеш з ним ходити-гуляти, а потім виявиться, що він тільки й чекає, щоб комусь на хвіст упасти. Навіщо тобі жебрак і без квартири?
– На жебрака він не схожий, а квартира, якщо що, у мене й своя є.

Дочка заявила, що треба чоловіка шукати з квартирою, щоби можна було піти на його територію, а не зазивати на свою.

– У тебе донька й онука на оренді живуть, а ти у квартиру якогось лівого мужика приводитимеш? Ні, на квартиру інші плани.

– Тобто, ти все це затіяла, щоб я тобі звільнила квартиру, з’їхавши до якогось кавалера – мене як осяяло.

Дочка зрозуміла, що ляпнуло зайвого, почала викручуватися, що вона просто неправильно висловилася, і взагалі я все перемішала, вона не про це говорила. Але я ще у своєму розумі, щоб не зрозуміти, куди дочка хилить.

Ну, проте стало ясно, з чого така ніжна турбота про моє особисте життя, навіть на салон розщедрилися. Ніколи воно її не цікавило і зараз не цікавить, просто шукає місце, куди б мене сплавити. Дякую, що не стала підсовувати рекламки будинків для літніх людей або цвинтарів. Прикро, слів немає.

КІНЕЦЬ.